Батько Христини-Альберти, М'яка обкладинка, російською

«В американському світі емоційних фантазій існує ідеал, який називають «печерною людиною», якого ласкаво лелеють тиха, боязкі жінки, тому що він сулить визволення від найменших зусиль з їхнього боку. Печерній людині належить схопити, стиснути, кудись унести й обожнювати, обожнювати, обожнювати.»

«Не бачу, чому людина божевільна, якщо вірить, що вона цар або імператор — якщо їй хтось це сказав. Зрештою, у Георга П'ятого немає більше підстав уявляти себе королем. Єдина різниця в тому, що йому про це сказало більша кількість людей.»

«Її думки потекли іншим руслом. Зрештою, було щось неприємне в твердженні, ніби вона… як би це виразити? — зі дивацтвами. До цих пір Крістіна-Альберта завжди вважала себе зразком здорового глузду та розумової чесності — без жодного недоліку, крім, може, носа. Але тепер слівце «дивацтва» застряло в її умі, як шип. І їй не вдавалося вирвати його звідти. Вона знала, що завжди була не такою, як інші. Завжди мала власний стиль. Більшість тих, кого вона зустрічала в житті, здавалися їй безбарвними, слабкими на слова й на діло, ухильними. Ось-ось — ухильними. Вони ухилялися від найрізноманітніших прямолінійних слів, не знаючи чому. Крістіна-Альберта була цілком за те, щоб лаятися й говорити «сволоч» та подібні слова доти, поки комусь не вдалося б переконати її, що уникати їх слід не тільки тому, що «прилично» люди їх не вживають. Ці інші завжди чогось не говорили, тому що про це не говорять, і чогось не робили, тому що цього не роблять. А те, що говорилося й що робилося, вони переляканий наслідували. І до смерті кишіли, з усіх сил прагнучи бути кимось іншим. У такому разі навіщо взагалі існувати? Але так чи інакше вони прожили життя. Обходилися без неприємностей. Підтримували одне одного. А з іншого боку, якщо не ухилятися? Ставиш інших людей у глухий кут. Сходиш зі стежки. Робиш себе подібним до поїзда, що сходить із рельсів, щоб наскрізь перетнути поля й луги. Ти стикаєшся… з усім і всіма. А що, якщо це ухильне життя, яке вона завжди презирала, насправді — розумне життя. І переставши ухилятися, втрачаєш здоровий глузд? У овець, читала вона, є така хвороба: вертячка, коли вони бродять самотньо й гинуть. І оригінальність, здатність думати саме за себе, а не слідувати за натовпом, і так далі, все те, чим вона так гордилася, все це — лише спосіб відкинути розумне життя? Оригінальність, дивацтва, екстравагантність, дивацтво, божевілля… чи лише різниця в степені?»

«Право, Крісе, на мою думку, ти б почувалася щасливішою, якби часом читала.»