|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Божевільний Монктон. Вільям Вілкі Коллінз
Та буколічна втіха, яку зазвичай так оспівують нам поети, прославляючи життя в лісі, на мій погляд, значно поступається життю в горах і на рівнині. У лісі мені бракує безмежної принади небес і дивовижної м'якості краєвиду, яку дарує відстань. Мені в тягар несвобода, якої зазнає вільне повітря, сковане листям; мене завжди бентежить, а не тішить таємничий, нерухомий, дивний світ, що тьмяно мерехтить у гущавині між деревами. Можна докорити мені в грубості смаку й нечутливості до чарівної краси дерев, але мушу відверто зізнатися, що не було випадку, аби, заглибившись у ліс, я не відчув, що найприємніше в моїй прогулянці — повернення, хай навіть на найбезплідніше поле, на найпустельніший гірський схил, на найсуворішу вершину, словом, куди завгодно, аби тільки бачити небо над головою й простори попереду, скільки охоплює око».
Наступного ранку після нашого повернення до Фонді в нього з'явилася дивна схильність спати без пробудження, і я запідозрив, що в нього запалення мозку».
У лісі мені завжди бракувало нескінченної блакиті неба й тієї ніжної імли, що огортає віддалений краєвид. Вітер, спійманий чіпкими гілками, раптом втрачає свободу й свіжість, а таємничий світ, що ледве проникає крізь зімкнуте листя й заливає все тьмяним сяйвом, здається мені радше зловісним, аніж приємним».