Бунт на «Ельсінорі», М'яка обкладинка, російською

«Життєва сила — ось її розгадка, ось переважаюча нота в ній — життя й здоров'я!»

«Життя перестає бути добром чи злом. Воно стає безупинною грою різнорідних сил без початку й кінця. Визволений Розум зливається зі Світовою Волею й сприймає частину її сутності, що не є моральною сутністю, але естетичною...»

«Риси й вираз його обличчя були м'які й симпатичні, але такого жорстокого рота я ніколи ще не бачив на людському обличчі. То був не рот, а розривана рана. Я не можу придумати кращого порівняння для цього грубого, аморфного рота з тонкими губами, так мило вимовлявших приємні речі. Мимоволі глянув я на його руки. Як і в старшого помічника, вони були потворні, ширококістні, з покалічених суглобів пальців. Я заглянув у його блакитні очі. Зовні вони були наче затягнені плівкою м'якого світла, що говорило про добродушність і щирість, але відчувалося, що за цим зовнішнім лиском не знайдеш ні щирості, ні милості. У глибині цих очей сиділо щось холодне й страшне, щось кішаче, ворожа й смертоносне: воно притулилось і чекало, вислідковуючи здобич. За цією світлою плівкою товариськості було своє життя, — жорстоке життя, що перетворило цей рот у розривану рану. Те, що я побачив у глибині цих очей, змусило мене здригнутись від огиди. Поки я дивився на містера Мелера, розмовляв з ним, усміхався, й ми обмінювались люб'язностями, у мене було таке відчуття, ніби я стою в дичавому лісі й знаю, що звідкись із темряви за мною стежать невидимі очі хижого звіра. Кажу чистосердечно: мене серйозно лякало те, що сиділо в засідці в черепі містера Мелера. Зазвичай буває так, що обличчя й взагалі всю зовнішність ми ототожнюємо з внутрішнім змістом людини. Але я не міг цього зробити стосовно другого помічника капітана. Його обличчя, його манера держатися, його м'яке звертання — були одне, а за ними криївся він сам — істота, що не мала нічого спільного з цією зовнішністю.»

«Не може ж бути, що зіниці наших очей не тільки центр всесвіту, але й сам всесвіт? Цілком допустимо, що світ існує тільки в нашій свідомості. «Світ — моя ідея», — сказав Шопенгауер. «Світ — моє винахідництво», — говорив Жюль де Готьє. Уява створила дійсність — ось його догма.»