|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Діти наших дітей. Кліффорд Дональд Сімак
— Жінки, мілорде. Кому ж іще оплакувати наш світ? Лише жінка має причину для плачу.
— Може, краще було б мені залишатися у своїй келії й не лізти в пригоди. Ця подорож показала мене самого не з найкращого боку. Я нічого не робив і... — Зажди, ти зробив купу справ! Якби ти не звільнив демона, хто повів би нас через багно? Ендрю пожвавішав. — Я про це не подумав. Але все одно я допоміг поплічнику сатани. — Він уже давно не належить сатані. Пам’ятай про це. Він утік із пекла. — Усе одно він із нечистої сили. У ньому немає благодаті й немає можливості... — Якщо ти маєш на увазі, що він не прийме християнства, то це цілком правильно. Але те, що він зробив для нас, зробило його нашим другом і союзником. — Мілорде, мені часом здається, що у вас дивні оцінки. — Кожен має вирішувати за власними оцінками. Ну, рушай. Якщо ще раз оступишся, я буду тут і витягну тебе.
Жінки рідко можуть займатися чаклунством. Не той склад розуму, мабуть. Мозок чоловіка, можливо, сформований і спрямований трохи інакше, ніж жіночий. Я, звісно, намагалася, і вони дозволяли мені це, бо хоч і вигнали Вольферта, але глибоко його поважали. Він був найобізнанішим чаклуном серед них. Я схоплювала деякі концепції, могла виконувати якусь дрібну магію, поєднувати прості маніпуляції, але я не створена для чаклунства. Вони мені цього не казали. Згодом сказали б, але я й сама, без їхніх слів, зрозуміла, що ніколи не піду далі жалюгідної учениці. А для невдалих учнів у всьому світі немає притулку.
Лише правдивий і хоробрий зізнається в тому, що відчував страх.
Немає нічого кращого за грифонячий гній для знищення й дезінфекції запаху святості.