|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Ф. Даніель Кельман
Втративши надію, здобуваєш масу вільного часу.
Краса не потребує мистецтва. Вона й у нас не потребує – їй не потрібен глядач, навіть навпаки. Зіваки ніби відтяпують від неї шматок – найяскравіше краса спалахує там, де її ніхто не бачить: у безлюдних, позбавлених домівок краєвидах, у грі хмар у сутінках, що згущуються, на червонувато-сірому, зношеному муруванні старих стін, у голих деревах, огорнутих морозним туманом, у соборах, у сонці, що відбивається в маслянистій калюжі, у дзеркальних вікнах хмарочосів на Манхеттені, у погляді з вікна літака, кинутому назовні одразу після того, як ніс машини прорвав завісу хмар, у руках старих, у морі незалежно від пори доби, у безлюдних станціях метрополітену, зовсім як ця – жовте світло, випадкові візерунки недопалків на підлозі, обідрані плакати, підхоплені потоком повітря й усе ще тремтливі, хоч потяг давним-давно зник із поля зору.
Буває й так, що вірного шляху взагалі немає.
Народжений для того, щоб бачити, засуджений на те, щоб дивитися.
Правда – це, звісно, добре, але на правді часом далеко не заїдеш.