|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Ґідеон Пленіш. Гаррі Сінклер Льюїс
Є щось своєрідне в долі Знаменитостей, тобто людей, чиї імена трапляються в газетах і які звикли до того, що їх упізнають на вулиці. Мине рік-два, і більшість із них знову кане в морок невідомості, з якого свого часу вибралася, і тоді вони або знову стануть людьми, або й зовсім загинуть, не знісши образи, бо Знаменитість, яка вже не знаменита, є найнікчемнішою з див господа бога. Але деякі збережуть свою славу аж до години, коли вуха близьких шанобливо ловитимуть їхній слабнучий шепіт, і ось ця, найстійкіша порода Знаменитостей, поступово втрачає всі людські риси. Вони стають то перебільшено ласкавими, то безглуздо сварливими; зляться, якщо на вокзальній платформі їх обсідають репортери, і нервують, якщо цих репортерів немає; вони тиснуть руки, щебечуть привітання, роздають автографи, кокетують перед фотоапаратом і виголошують приємні слова з приводу соєвих бобів або місцевої футбольної команди. І є прилипливі люди, які самі не мають надії стати Знаменитостями, але метушня, міцний запах і невмовчний гуркіт газетного Олімпу приносять їм невимовну насолоду, подібно до того, як крамарям подобається перебувати в добровільній пожежній команді або літнім дамам - дивитися на собак, що б'ються.
У кожної філантропічної організації є дві таємниці: хто її справжній господар і чим вона займається, якщо взагалі займається чимось, після того, як замовлено поштовий папір із красивим друкованим штампом і обладнано теплий кабінет, де головному адміністраторові можна зручно подрімати.
І вічно вона про нього дбає! Йому, звісно, приємно, коли про нього дбають, але зовсім не приємно, що хтось увесь час пам'ятає, що йому слід пам'ятати, що про нього дбають.