Галерея жінок, М'яка обкладинка, російською

«Росіяни ставляться до любові, вірності чи зради якимось фаталізмом, а тому більш покірно й байдуже, ніж у нас. Навіщо повставати проти того, що вже сталося? «Буває», — кажуть росіяни. Або: «Так уж вийшло». Якщо тебе мучить те, як ти живеш, — устань і йди. Чому б і ні? Що за беда? Хтось, звичайно, помре, й хтось буде оплакувати його. Але народяться інші. І чи йдеш ти, чи лишаєшся — все одно хтось помре, а хтось буде страждати. Тому незачем забиватися про те, що один програє, а другий виграє. Бери життя, як воно є. Йди туди, куди тебе властиво влекуть твої бажання, і хай сили, що керують життям, які б вони не були, позаботяться про те, щоб з цього не вийшло біди. Ось їхня філософія. І я впевнена, що вони вважали б мою думку справедливою.»

«А що думаю я про ту жорстоку боротьбу, яка відбувається тепер між капіталістами й робітниками? З моїх книг видно, що я співчуваю бідним і пригніченим. Звичайно, співчуваю, — відповідав я, — всім бідним і пригніченим як у нас в Америці, так і по всьому світу. Але, мені здається, неправильно було б думати, що в своїй бідності й пригніченості людина сама зовсім не винна; звичайно, у нас є не тільки несправедливі, деспотичні закони, але й несправедливі, деспотичні люди й порядки, з якими треба якось боротися. Ну, а що до того, щоб зробити всіх людей рівними й повноцінними, це, здається, не в природі речей. Оман Хейвуда, Емми Гольдман й інших керівників робітничого руху полягає, як я тоді сказав, у тому, що вони припускають, ніби люди, тільки через свою бідність й пригніченість, завдяки якійсь таємничій соціальній хімії, — суть якої для мене залишається загадкою, — можуть перетворитися, й навіть миттєво, в усвідомлену й творчу громадську силу; що саме в їхні руки треба негайно передати всю владу, включаючи право розподіляти блага життя й указувати кожному його громадські обов'язки; творча ж енергія обдарованих представників будь-якого іншого суспільного середовища має бути скована. З цим я ніяк не міг погодитися. Знищити гніт? Звичайно, треба його знищити, якщо це можливо, й усунути бідність, наскільки це здійснимо для людської волі й здатностей. Але думати, що люди при якому б то ні було суспільному устрою можуть визволитися від своїх недоліків чи своєї тупості, або ж що робітники, люди, зайняті виключно фізичною працею, мають лише в силу своєї чисельної переваги стати головним предметом уваги суспільства й держави — тисячу раз ні! Мені незрозуміла така точка зору. Я не хочу, щоб робітників гнітили. Але я також не хочу, щоб їм переплачували або дозволяли — тільки тому, що вони можуть організуватися й мають право голосу, — указувати всім іншим трудящимся, або мислителям, або високообдарованим творцям по всьому світу, як і в якій мірі вони мають бути вознаграджені за свою працю. Бо людина, вимушена через свою розумову недосконалість займатися фізичною працею, неспроможна диктувати творчому розуму, в яких межах той має мислити й яке вознаграження отримувати за свою розумову працю. Життя створене не для однієї якої-небудь громадської групи — чи то робітники, чи ремісники, чи художники, торговці, чи фінансисти, — а для всіх. І ні в якому разі не слід усі верстви суспільства мірити однією міркою. Вони не можуть однаково мислити й вимагати однакового вознаграження — так ніколи не буде. Життя за своєю сутою прагне не до однотипності, а до різноманітності. Хімічно, біологічно воно являє собою нестійку рівновагу. І те саме можна сказати й про людське суспільство.»

«Ці кроки! — сказав він з невідворотним хвилюванням. — Раніше мені й не приходило в голову, що в кроках може бути стільки сенсу й печалі!»

«Неможливо навчитися бути письменником. Для цього треба жити й розуміти життя.»