Ігри сучасників. Записки пінч-ранера, Тверда палітурка, російською

«Я пригадую дитячі нічні кошмари, навіяні образом людини, якому навіть мова не поверталася назвати просто батьком, а тільки повністю: батько-настоятель – як чужого. Коли він ішов вулицею, видаючи дикі крики, його очі блискали в темряві голубим вогнем, наче флюоресціювали. Таким він і постав мені в страшних снах. Його дідом, а значить, нашим прадідом був росіянин, невідомо як занесений в невеличкий міст на західному березі острова Хонсю. Батько-настоятель, з виттям навідуючий дім у найнижчому місці долини, і мандрівна акторка – господиня цього дому – спородили п'ятьох дітей і кожному дібрали таке ім'я, щоб у нього входив ієрогліф, який читається «цую», означає «роса» й вживається для позначення Росії. Найстарший був названий Цюїті, другий – Цюдзіро, ми з сестрою, близнюки, отримали майже однакові імена Цюмі та Цюкі, наймолодший – Цютоме. Навіть на невеличкій торговій вулицькці, що тягнулася в нашій долині вздовж річки, серед звичайних рекламних щитів типу «Краплі для очей для студентів» і «Найкращий рибний жир» кидався в очі щит з написом «Корабель завойовників Росії». Видимо, цей образ був крайнім виразом культивованого в той час ворожого ставлення до Росії. Свідомо протестуючи, батько-настоятель і дав такі імена своїм дітям. Але я думаю, сестронько, не тому, що в ньому заговорила чверть російської крові, а тому, що так він відрікався від трьох чвертей японської.»