Кафе «Ностальгія». Зое Вальдес

Адвокати закінчують тим, що стають митцями, а іноді й правителями — все залежить від того, як їм вдарить по голові римське право.

— Якщо тебе не влаштовує подружня канітель, то не хвилюйся; за певних зусиль ми зможемо продовжувати жити так, як це було до сьогоднішнього дня, а там побачимо. Ти не думаєш про дітей? — Я сама не своя, коли дивлюся на пухкеньких малюків, що граються в парках у пісочку. Але в той же момент я бачу все, що чекає на кожного з них — війни, катастрофи, смерть, самотність, туга... і я відступаюся. — Ти могла доповнити цей список коханням, красою, дружбою, справедливістю і ще цілою купою хороших речей — все це вони також отримають. Колись і ми були дітьми...

Я — читаюча невротичка, я не можу стриматися, ледь у полі мого зору потрапляє друкований аркуш.

Коли я добираюся до середини книжки, я нарешті перестаю бути собою. Тому що, читаючи, я бачу сни.

Я вірю в усю цю філософську муру, що з віком любов змінюється, і цілком можна припустити, що ми станемо іншими, і в якийсь момент нашого існування можлива любов без страждання... Але коли прийде цей момент, чи будуть наші тіла такими ж молодими?

Автор

Зое Вальдес

Видавництво

451°

Палітурка

Тверда палітурка

Сторінок

400

Рік видання

2026

Мова

Російська

Формат

А5

Папір

Офсетна

Колірність

Чорно-білий

Країна автора

Куба