|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Казки Нінон. Еміль Едуар Шарль Антуан Золя
Я завжди любив вузькі, затиснуті між живоплотами стежки, не порізані колесами важких возів. Ці доріжки поросли найтоншим мохом, і нога тоне в ньому, як у плюшевому килимі. Навколо тиша й таємниця, і якщо забредуть туди закохані, то колючі зарості, що оточили їх, змушують кохану притиснутися до грудей коханого.
Чим харчуються вони? Хто знає! Можливо, усмішками й поцілунками. Вони так люблять одне одного, що не мають часу подумати про обід, якого вони позбавлені. У них немає хліба, а вони кидають скоринки горобцям. Відчиняючи порожню шафу, вони сміються зі своєї бідності, і сміх насичує їх.
У шістнадцять років закохані не потребують слів. Єдиний погляд говорить їм набагато більше, ніж найдовші промови.
Друже мій, можливо в цій казці таїться глибокий сенс, не знаю. Я розповів її лише для того, щоб, сидячи ось так біля вогнища й гріючи свої ніжки, ти забула про осінній дощ, що барабанить по наших вікнах, і щоб сьогодні ввечері ти міцніше любила того, хто розповів тобі про фею кохання.
Дресирований віслюк, що грає в карти, викликає в усіх найжвавіший інтерес. Геркулес, який підіймає стофунтові гирі, не менш захопливе видовище. Напівоголена велетка - ще приємніша розвага для будь-якого віку. Але кому ж спаде на думку милуватися тією, що любить тебе, і кого до неї потягне ?