|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Листи до Мілени. Франц Кафка
І коли я кажу, що ти для мене найдорожча, це, мабуть, теж не справжня любов; любов — те, що ти для мене ніж, яким я ковиряюся в собі.
Людина, розтерзана своїми демонами, цілком несвідомо мститься ближньому.
.. я втомився, нічого не знаю і хотів би лише втулитися обличчям у твої коліна, відчувати на волоссі твою руку й залишитися так навіки.
Ти питаєш: як же це можливо? Чого я хочу? Що я роблю? Відповім приблизно так: я, звір лісовий, був тоді навряд чи навіть і в лісі, лежав десь у брудній барлозі (брудній лише через мою присутність, звісно) — і раптом побачив тебе там, на просторі, диво з усіх див, бачених мною, і все забув, себе самого забув, підвівся, підійшов ближче, — ще боячись цієї нової, але й такої рідної свободи, я все ж підійшов, наблизився впритул до тебе, а ти була така добра, і я зжався перед тобою в клубочок, ніби мені це дозволено, втулився обличчям у твої долоні й був такий щасливий, такий гордий, такий вільний, такий могутній, ніби здобув нарешті дім — невідступна ця думка: здобув дім, — але по суті я залишався звіром, чий дім — ліс, і тільки ліс, а на цьому просторі я жив однією лише милістю твоєю, читав, сам того не усвідомлюючи (адже я все забув), свою долю в твоїх очах.
любов — те, що ти для мене ніж, яким я ковиряюся в собі.