|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Лицар Мечів. Майкл Джон Муркок
– Ви, мабдени, здається, вважаєте, що за щастя обов'язково треба платити стражданнями й горем. – Але це справді так! – Мені, вадхагу, важко зрозуміти все це. Ми вважаємо… вважали… що щастя – природний стан мислячих розумних істот.
Жалість руйнує справжнє кохання.
Людина чутлива здатна не лише адекватно сприймати, а й любити весь Всесвіт, проте Всесвіт не здатний ні адекватно сприймати, ні тим більше любити одну окремо взяту людину. Він не бачить відмінностей між незліченними складовими його «цеглинками» – мислячими істотами, живими організмами чи просто хімічними елементами. Усі складові для нього рівні. Перевага не віддається жодній з них. Всесвіт, маючи лише «будівельний матеріал» і запас творчої енергії, продовжує неквапливо творити то одне, то інше, однак не бажає й не здатний усвідомлювати те, що саме творить, і, судячи з усього, помиляються ті з його творінь, хто сподівається керувати ним, і ті, хто проклинає часом його закони, його творіння – насамперед, смерть – намагається з ними боротися й у пориві безсилого гніву та відчаю, зіткнувшись із невразливим і вічним Злом, потрясає кулаками під поглядами до всього байдужих незрячих зір.
– На жаль, настала Ера Богів, пане Коруме. Їх дуже багато, великих і малих, вони просто-таки кишать у Всесвіті. Колись було зовсім інакше… Іноді мені здається, Всесвіт чудово обійшовся б узагалі без богів!
А людина, раб страху, в ті часи лише несміливо починала підіймати голову, ще не підозрюючи, що страхи, що поневолили її, здебільшого є результатом її ж власних вигадок. З людьми часто трапляються подібні речі.