Метафізика, М'яка обкладинка, російською

«Як очі кажанів ставляться до денного світла, точно так само й розум нашої душі осліплюється тим, що є найясніших у природі.»

«Про сутність говориться, якщо не в більшій кількості значень, то принаймні в чотирьох основних, бо й суть буття речі, й загальне, й рід вважають сутністю всякої речі, і поряд з ними четверте — субстрат; а субстрат — це те, про що сказується все інше, в той час як сам він уже не сказується про інше. Тому перш за все треба точно його визначити, бо найвищою мірою вважається сутністю перший субстрат. А як такий субстрат в одному смислі позначається матерією, в іншому — формою (morphe) й у третьому — те, що з них складається. Під матерією ж я розумію, наприклад, мідь; під формою — обрис — образ (schema tes ideas); під тим, що складається з обох, — скульптуру як ціле. Так що якщо форма (eidos) раніша за матерію й є суще більшою мірою, вона на тій же підставі раніша й того, що складається з того й іншого.»

«Далі, помиляється чи той, хто вважає, що справа таким-то чином либо стоїть, либо не стоїть, і говорить ли правду той, хто приймає й те й інше разом? Якщо цей останній говорить правду, то який сенс має твердження, що природа речей саме такова? А якщо він говорить неправду, а більш правий той, хто дотримується першого погляду, то з існуючим справа уже стоїть певним чином, і можна сказати, що це істинно й не може водночас бути неістинним. Якщо ж усі однаково говорять неправду й правду, то тому, хто так вважає, не можна буде щось вимовити й сказати, бо він водночас говорить і так і ні. Але якщо в нього немає ніякої думки, а він лише однаково щось припускає й не припускає, то яка, по суті, різниця між ним і дитиною? А особливо це очевидно з того, що насправді подібних поглядів не дотримується ніхто: ні інші люди, ні ті, хто висловлює це положення. Справді, чому така людина йде в Мегару, а не залишається дома, уявляючи, що туди йде? І чому вона просто на світанку не кидається у колодязь або в безодню, якщо опиниться поряд з ними, а абсолютно очевидно проявляє обережність, зовсім не припускаючи таким чином, що потрапити туди однаково погано й добре? Отже, ясно, що одне вона вважає кращим, а інше — не кращим. Але якщо так, то їй необхідно також визнавати одне людиною, інше не-людиною, одне солодким, інше несолодким.»

«Благе й прекрасне не одне й те саме: перше завжди в діяльності, прекрасне ж — і в нерухомому.»