Міфи Ктулху, М'яка обкладинка, російською

«Згодом Картер звів знайомство з людьми, що відкидали старі міфи, але ті виявилися ще безнадійнішими за релігійних фанатиків. Їм не було дано засвоїти, що красота нерозривно пов'язана з гармонією й тому в метушливому різноманітті космосу можливе лише одне прийнятне для всіх поняття красоти: це щось, що гармонує з нашими снами, мріями й спогадами й дозволяє нам створити свій власний маленький світ, відмежований від всесвітнього хаосу. Ці люди не розуміли, що добро й зло, красота й потворність є лише декоративною оправою картини світу, а вся їхня цінність полягає в тому, що вони дають нам деяке уявлення про думки й почуття наших предків, що творили ті чи інші деталі орнаменту, суто індивідуального для кожної культури й кожної раси. Замість цього «вільнодумці» або повністю заперечували всі ці поняття, або зводили їх до примітивних і грубих інстинктів, тим самим практично не відрізняючись від дикунів і тварин. У їхній потворно спотвореній свідомості якимось чином укорінилося почуття гордості за своє «духовне визволення», при тому що вони залишалися рабами забобонів нітрохи не менш шкідливих, ніж ті, від яких вони нібито визволилися. По суті, вони всього-навсього змінили ідолів: місце сліпого страху й безмисленного благочестя зайняли вседозволеність й анархія. Картера не приваблили ці новомодні, здобуті дешево й невиразно пахучі «свободи»; вони образили його уявлення про красоту, а його розум повстав проти убогих логічних спроб, посередництвом яких самоучки-ідеологи намагалися облагородити свої спочатку ущербні постулати, навісивши на них обрядну мішуру, зняту з ними ж повалених старих ідолів. Більшість із них перебували в омані щодо сенсу життя, вважаючи його деякою самодостатньою категорією, однаково застосовною до всіх і кожного. При цьому вони не могли обійтися без звичних понять моралі й обов'язку, ніяк не співвідносних із поняттям красоти, хоча сама Природа у світлі їхніх наукових відкриттів підтверджувала свою абсолютну незалежність від якихось умоглядних моральних норм. Прийнявши за аксіому ілюзії справедливості, свободи й формальної логіки, вони поспішили відкинути попередні знання й вірування, навіть не дав собі труду подумати про те, що ці самі знання й вірування лежать в основі їхніх нинішніх переконань й є їхнім єдиним орієнтиром у бессмисленному й хаотичному всесвіті. Позбавившись цього орієнтира, їхнє життя одночасно позбулося й конкретної мети, що змусило їх шукати спасіння від смертної тугі в навмисній ділятельності, у дикій розгульності й грубих чуттєвих насолодах. А коли все це набридло до огиди, вони звернулися до іронії й сарказму, обравши головним об'єктом нападів очевидні всім недоліки суспільного устрою. Цим нещасним було неві­домо, що їхній свідомо спрощений і огрубілий підхід до дійсності спирається на такій само хиткій основі, як і релігійне світогляди їхніх попередників, а сьогоднішня задоволеність життям може завтра обернутися жорстоким розчаруванням. По-справжньому насолодитися спокійною й невін­чуючою красотою можна лише в щасливих снах, однак наш світ позбавив себе такої можливості, у запалі ідолопоклонства втративши дорогоцінний дар дитячої чистоти й невинності.»

«Постевклідівське числення й квантова фізика можуть звести з розуму когось завгодно; і якщо до того ж поєднувати їх із фольклором і намагатися проникнути в глибини багатовимірної реальності, на яку натякає нечисть зі страшних казок у камельку, то нерозумно сподіватися, що не позначиться розумовій напруга.»

«Ні смерть, ні душевні чи фізичні муки не можуть породити такого розпачу, якого викликає втрата власної індивідуальності. Обернувшись у ніщо, ми обретаємо забуття; але усвідомлювати себе існуючим, одночасно знаючи, що ти позбавлений власного «Я» й більше не є єдиним і неповторним, чимось відмінним від усіх інших, — ось він, істинний апофеоз жаху.»