Місяць і мідяки, М'яка обкладинка, російською

«Глядачі забували про землю, яку їм предстояло обробляти, про збір урожаю, про всі свої життєві справи. Вони забували про шахти, городи, конюшні, скотні двори, майстерні. Вони забували про виснажливу роботу під безжальним спеком полуденного сонця, про пронизливий зимовий холод, про потрісканої шкіри, про важкі дороги, про вітер, сніг, дощ, повені. Жінки забували про прання, варіння, про муки, в яких вони виробляли на світ дітей, про брудом, втому, розчаруваннях. Тут було зовсім інше. Насолода, любов, пристрасть. Тут було тепло, світло, радісно, яскраво. Тут було утішення печалей. Тут була Лета. Тут було Забуття. Тут був — Театр.»

«Важко собі уявити дитинство більш беззаботне і вільне, ніж дитинство Магнолії Рейвнель, уродженої Гокс. У вісім років вона вже могла похвалитися тим, що їй випадало топнути (правда, її щоразу витягували) і в самій Міссісіпі, і в усіх її притоках від Мексиканської затоки до Мінесоти. Робила вона майже виключно те, що зазвичай дітям строго забороняється. Вона перепливала бурхливі потоки, засинала після опівночі, читала романи, які валялися в кімнатах артистів, лише зрідка відвідувала школу, ловила рибу, пила воду прямо з річки, самостійно бродила вулицями різних екзотичних міст і, нарешті, пізнавала мистецтво хвастовства та хитрощів у негрів (пристані усипані чорними фізіономіями так само густо, як рядок музичної партитури нотними знаками). Все це Магнолія умудрялася робити попри неумінну пильність, а також суто дівочі придирки та повчання своєї матері.»

«Джулі та Стів дуже любили один одного. Інші актори іноді дражнили їх. Вкрай рідко, правда, бо закохані слухали такого роду жартів не надто прихильно. Стосунки між ними були взагалі такі, що стороння людина почувалася в їхній присутності трохи незручно. Коли вони дивилися один на одного, між ними пробігав якийсь струм, який мимоволі відчував і третій. У очах Джулі, глибоко посаджених і зовсім чорних, було якесь особливе, невидиме словами вираження. Магнолія любила дивитися в їхню ніжну й безодню глибину. Одного разу дівчинка бачила, як вони цілуються. Це було на палубі, в темноті. Стів довго тримав у своїх обійманнях Джулі. Вони мовчали. Її тендітне тіло наче злилося з його високою фігурою. Очі Джулі були закриті. Коли він нарешті відпустив її, вона виглядала зовсім відсторонено, затуманений погляд не відриває від коханого. Вскоре вони помітили поруч із собою маленьку дівчинку, яка була настільки вражена, що не могла рушити з місця. Джулі тихенько засміялася. Вона не почервоніла від сорому, ні. Але її бліді щоки стали на тон теплішими й яскравішими, як бурштин, крізь який раптом стало просвічуватися золото. І без того великі очі її стали величезними. — Чому ви така смішна? — запитала Магнолія. Ця маленька особистість взагалі відрізнялася прямолінійністю. — Смішна? — відповіла Джулі. — Так. — Від любові, — просто сказала Джулі.»

«…з кожним роком міссіс Гокс і її дочка проводили все більше часу в плаваючому театрі. Про регулярне відвідування школи вже не могло бути й мови. Щоб Магнолія не залишилася абсолютно неписьменною, Партинья вирішила використати власний педагогічний досвід і почала вчити її сама. Ці уроки майже завжди закінчувались поганим настроєм, сльозами й нескінченними докорами. — Дев'ять помножити на сім, кажу тобі… Ні, ні. П'ятьдесят шість бути не може вже хоча б тому, що ти щойно сказала мені, що вісім помножити на вісім — п'ятьдесят шість. Будь ласка, дивись у книжку, а не у вікно… Мейджі Гокс, право, мені іноді здається, що ти просто-напросто ідіотка! Магнолія нахмурювалась. — Мені зовсім не цікаво, скільки буде дев'ять помножити на сім, — відповідала вона. — Еллі теж не знає цього. Я ж запитувала її. Вона сказала, що у неї ніколи не буває нічого по дев'ять штук одночасно, а тим більше по дев'ять на сім. Еллі найпрекрасніша жінка. За винятком Джулі, втім, та й мене — коли я посміхаюся...»