Містерії, М'яка обкладинка, російською

«Зрозумійте ж нарешті, що я всецело підвладний силі, яка виходить від вас, і мені не дано її подолати. Моя вина разі що лише в тому, що я зустрів вас на своєму шляху. Дай вам Боже ніколи не переживати моїх нинішніх страждань!»

«Вся річ у тому, наскільки ми ще в стані сприймати істину взагалі, чи не втратили ми поступово цю здатність від того, що нас потчують такими істинами, які не можуть нас вразити.»

«– Нема сумніву, Толстой великий письменник, великий розум!.. – Ні, він не великий розум! Його інтелект, навпаки, дивовижно звичайний, а вчення ні на йоту не глибше алилуйних проповідей Армії порятунку. Чи став би будь-який інший росіянин, якби він не мав дворянського титулу, старовинного знатного імені та мільйонного стану в блискучих карбованцях, таким знаменитим від того, що навчив кількох селян чинити чоботи?.. Толстой лізе з кожи геть, щоб убити всяку людську радість на землі й заповнити світ лише одною любов'ю до Всевишнього й до свого ближнього. … Я не говорив би нічого подібного, якби Толстой був юнаком, якому вартувало б труду не піддаватися спокусам, який вів би постійну боротьбу з собою, щоб проповідувати чесноту й вести чесноту. Але ж він – глибокий старець, усі його життєві імпульси давно затихли, у його душі не залишилося й сліду людських пристрастей та бажань... Прожив своє життя, вже одріхлілий, пресичений утіхами й очорствілий від їх надлишку, ти йдеш до юнака й кажеш йому: відреченися від спокус світу цього! І юнак задумується над його закликом і не може не погодитися з тим, що він відповідає Святому писанню. Але юнак все ж не відрікається від радостей, а грішить, грішить вусім упродовж сорока років. Такий закон природи. Але коли пролітають сорок років і юнак перетворюється на старця, він, у свою чергу, сідлає свого бліді́, бліді́ коня – і скаче світом, стискаючи в висохлій кістлявій руці хресне знамення, й трубить всім у повчання, вимагаючи від юнаків відречення від усіх радостей буття, повного відречення! Ха ха ха, воістину безсмертна комедія, вона повторюється знову й знову! Толстой … чинить так, як до нього чинили багато й багато старців, і після нього старці будуть чинити точно так само... лише в тому вся суть питання.»

««Так, я не вклоняюсь перед генієм. Але я вклоняюсь перед результатами діяльності генієм на землі, тією діяльністю, для якої великі люди є лишень ничтожним знаряддям...»»