|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Море і отрута. Сюсаку Ендо
— Що буде? — глухо сказав він. — Що буде з нами? — А нічого. Як було, так усе й буде. Як раніше... — Але хіба ти не караєш себе за сьогоднішнє? — З чого це раптом? — усміхнувся Тода. — Адже нічого такого не сталося, за що ж каратися? Суґуро замовк. Але трохи згодом, ніби переконуючи себе в чомусь, промовив: — До чого ж ти сильний! А я от... в операційній не міг навіть дивитися. І зараз не знаю, що про все це думати! — Що тебе мучить? — запитав Тода, відчуваючи, як до горла підступає грудка. — Що вбили полоненого? Але якщо завдяки цьому можна буде вилікувати тисячі хворих на туберкульоз? Хіба тоді можна прирівнювати сьогоднішнє до вбивства? Виходить, ми дали нове життя цьому полоненому. Совість — річ дуже умовна. Усе тут залежить від точки зору...
Хтось помирає в палаті. Плачуть рідні. Я стою перед ними зі співчутливим виглядом. Але щойно виходжу в коридор, чуже страждання начисто забувається. Мабуть, це все ж професійне. Робота медика непомітно притуплює співчуття до чужого болю.
Інстинктивно я відчував, що дорослі цінують у мені дві речі: душевну чистоту й здібності. Бути надто вже хорошим теж не можна, так само як і надто розумним — це може здатися підозрілим. Але якщо й те, й інше виявляти в міру, успіх забезпечений.
— Коли ж ця проклята війна скінчиться? — ні до кого не звертаючись, із глибоким зітханням протягла Міцу.
Усі діти, хоч скільки-небудь здібні, мають певну частку хитрості. Здобувши завдяки цьому любов і увагу дорослих, вони починають щиро вірити, що вони дуже хороші.