|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Музей моїх таємниць. Кейт Аткінсон
...Майбутнє — наче шафа, повна світла, і треба тільки знайти ключ, що відмикає двері.
Добра, хоробра Патриція. Їй напевно було вдвічі складніше взяти на себе цю роль: попри те, що їй тринадцять років і вона, мабуть, найдоросліша з членів нашої родини, саме Патриція найбільше оплакує відхід магії з нашого світу. Ні Діда Мороза, ні Зубної Феї, ні феї-хрещеної. Взагалі жодних фей. Поки ми чекали, коли ж почнеться наше дитинство, воно скінчилося. Минулої ночі, лежачи поруч із нерухомим худим тілом Патриції, я відчувала, як вона безнадійно й відчайдушно вслухається — чи не пролунає стукіт непідкованих копит на даху й передзвін бубонців на дузі саней.
— Минуле — це те, що в житті залишається позаду, — каже вона з такою посмішкою, ніби вона — реінкарнація лами. — Дурниці, — заперечую я, видираючись сходинками у вагон. — Минуле — це те, що ти несеш із собою.
Цікаво, як я маю у вівторок продемонструвати "здатність до логічних міркувань", якщо так мало бачу логіки в повсякденному житті?
Minule — шафа, повна світла; треба лиш знайти ключ, що відмикає її.