Оповідання про Мейплів

Мапли знову вирушили на прогулянку Римом, і там, у цьому місті сходинок, ковзних розгорнутих перспектив, поверхонь кольору сепії та рожевої вохри з незліченними вікнами, таких величезних будівель, що, перебуваючи в них, почуваєшся на вулиці, пара розійшлася. Не фізично — вони майже не випускали одне одного з поля зору. І, проте, розставання нарешті сталося. Обоє знали це. Знову, як у дні залицяння, вони були ввічливі, веселі, стримані одне з одним. Їхній шлюб утратив коріння, наче перестигла лоза із заритим у землю стеблом, яку рубає на світанку старий виноградар. Так, розлучені, вони брели рука об руку зовні непорушними кварталами, крізь різні стилі й часи...

Ніхто не належить нам наяву. Тільки в нашій пам'яті.

За свої мирні домівки ми платимо дорого, кров'ю.

Кажуть, наприклад, що круглі вікна-розетки в церквах символізують піхву.

Річард нахилився, щоб поцілувати відвернуте обличчя, але син притулився мокрою щокою до його щоки, обійняв і поцілував просто в губи, пристрасно, як жінку. У батькове вухо він простогнав одне слово — ключове, виразне: «Чому?» Це було як свист вітру в щілині під дверима, як удар ножем, як вікно, що розчахнулося в порожнечу. Біле обличчя, яке чекало, зникло, темрява стала безликою. Річард забув чому.