Parerga und Paralipomena, М'яка обкладинка, російською

«Читати — означає думати чужою головою, замість своєї власної. Але для самостійного мислення, яке прагне виробитися в щось ціле, у якусь, хоча б і не строго завершену систему, ніщо не може бути шкідливішим, як занадто сильний приток через читання чужих думок, тому що вони, належачи окремо різним умам, іншій системі, маючи інше забарвлення, ніколи самі не зіллються в одне ціле й не дадуть єдності мислення, знання, світогляду та переконання, а скоріше утворять у голові легку вавилонську розруху й позбавлять переповнений ними розум будь-якого ясного погляду й таким чином майже його розладжують. Такий стан спостерігається у багатьох учених і спричиняє те, що вони щодо здорового глузду, правильності судження та практичного такту поступаються багатьом необізнаним, які свої незначні пізнання, здобуті ними шляхом досвіду, розмови й невеликого читання, засвоюють собі через власне мислення. Саме те саме, але у більшому масштабі, чинить і науково освічений мислитель. Хоча йому потрібно багато пізнань і він тому повинен багато читати, але його розум досить могутній, щоб усе це осилити, асимілювати, вкоренити в систему власних думок і таким чином підпорядкувати цілісній єдності свого постійно розширюючогося, величного світогляду, причому його власне мислення постійно домінує над усім, як основний бас органа, й ніколи не буває заглушуване сторонніми тонами, як це буває в просто різносторонньо освічених головах, у яких переплітаються уривки всіх тональностей і не знайдеш основного тону.»

«Чим гордується людина? Гріховним зачаттям, мучильним народженням, тяжким життям, неминучою смертю!»

«Якщо два друга молодості після розлуки цілого життя знову зустрічаються старцями, то переважаючим почуттям, яке виникає в них при виді один одного й при спогаді про молодість, є найповніша розчарованість (англ. disappointment) у всьому житті, яке колись так чудесно малювалося в утренньому рожевому світлі молодості, так багато обіцяло й так мало виконало. Це почуття так рішуче переважає при їхній зустрічі, що вони навіть не вважають за потрібне його висловлювати словами, а взаємно й мовчазно припускаючи його, кладуть його в основу подальшої розмови.»

«Чим благородніше й досконаліше якась річ, тим пізніше й повільніше вона досягає своєї зрілості.»