|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Пілон. Вільям Катберт Фолкнер
Перший відкупорив пляшку й почав розливати на п'ятьох. Репортер затримав його руку: – Я не буду. Більше не п'ю. – Що? – спитав перший. Він акуратно поставив пляшку, вийняв із кишені хустинку й неквапливо розіграв усю пантоміму: зняв окуляри, протер, надів назад і втупився на репортера; проте четвертий газетяр, поки він усе це виробляв, встиг узяти пляшку й довершити розливання. – Ти більше не… що? – промовив перший. – Що пролунало в вухах моїх – людська мова чи голос сліпої, божевільної надії? – Так, – сказав репортер; на його обличчі було написано ту ослаблу, втомлену хворобливість, яку можна побачити на обличчі татуся наприкінці демонстрації новонародженого. – Я на якийсь час зав'язав.
...навіть їм доводиться скільки-то спати, просто щоб провести рівний відрізок темної половини того часу, що вони живі.
Спробував я уявити його собі по-звичайному: лінія предків, усілякі там раї й пекла, як у всіх у нас, родові муки, з яких ми виростаємо, щоб іти по землі, обхопивши голову зігнутою в лікті рукою й ухиляючись управо-вліво, поки нарешті не виб'ємо очко й не ляжемо назад, звідки встали…