Піонери, або Біля витоків Сасквеганни, М'яка обкладинка, російською

«Мармадюк ходив по гайщині, оглядав дерева й обурювався недбалістю, з якою велось виробництво цукру. — Прикро бачити хижацтво здешніх поселенців, — сказав він. Вони гублять добро без жодних сумнівів. Вас теж можна докорити в цьому, Керббі! Ви наносите смертельні рани деревам, хоча було б досить найлегшого надрізу. Я серйозно прошу вас пам'ятати про те, що знадобились століття, щоб виростити ці дерева, і якщо ми їх загубимо, то вже не відновимо. — Це мене не стосується, суддя, — заперечив Керббі. — Мені здається, проте, що чого-чого, а дерев у цих горах хоч відбавляй. Я своїми руками вирубав пів-тисячі акрів у штатах Вермонт і Нью-Йорк, а сподіваюсь вирубати й усю тисячу, якщо тільки буду живий. /…/ Але я не розумію, чому ви так дбаєте про ці дерева, мовби про рідних дітей. Ліс тільки тоді й гарний, коли його можна рубати. /…/ На мою думку, ніякої краси нема в країні, яка заросла деревами. Пні — то інша справа, тому що вони не перегороджують дороги сонячним променям. — …Я бажав би збередти здешні ліси не заради їхної краси, а заради їхної користі. Ми винищуємо дерева, мовби вони можуть виростати знову в один рік. До речі, закон скоро візьме під свою охорону не тільки ліси, але й дичину, яка в них водиться.»