|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Пісні далекої Землі. Артур Чарльз Кларк
Ніч утратила свою чарівність; Лора раптом відчула пристрасне бажання опинитися у своєму домі з родиною, у маленькій кімнаті, де було все, чим вона володіла, і де був світ, який вона знала й любила. Холод космосу заморозив її серце.
Здавалося б, звістка про кінець світу мала викликати паніку. Насправді ж відповіддю стало приголомшене мовчання. Потім усі знизали плечима й повернулися до повсякденних справ. Небагато урядів зазирали вперед далі строку своїх повноважень, мало хто з людей — за межі життя онуків. До того ж астрономи могли помилитися… Якщо людству й винесено вирок, дату страти не визначено. У найближчу тисячу років Сонце не вибухне. А хто оплакуватиме сорокове покоління?
Інші картини показували світ без людини та її творінь. Мойсей знову, як і в тому, минулому житті, милувався блискучими бризками водоспаду Вікторія, місяцем, що сходив над Великим каньйоном, снігами Гімалаїв, крижаними скелями Антарктики. На відміну від міст, природні шедеври не змінювалися тисячоліттями. І хоча вони існували задовго до людини, пережити її ці прекрасні творіння не змогли.
Вона похитала головою, не в змозі відповісти. Як можна висловити почуття самотності, що охопило її від слів Леона? Життя людей, усі їхні надії та страхи були такими малими перед неймовірною величезністю того, чому вони кинули виклик. Думка про трьохсотрічну подорож, завершену лише наполовину, змусила її розум стиснутися від жаху.
Штайнер почав читати, і за п’ятдесят світлових років від руїн Землі туман знову заклубочився над Бейкер-стріт