Пісня Бернадетти, М'яка обкладинка, російською

«Здається, найсильнішим спонукальним мотивом для більшості людей є гордість, або, точніше, палке бажання постійно відчувати свою перевагу. Життя в людській спільноті вимагає приховувати свою гордість ще більш ганебно, ніж статевий інстинкт. Тим більш руйнівно вона діє на їхні душі. Кожна станиця має свій особливий вид і свою міру гордості. Гордість чиновника, якщо він чимось незадоволений, ймовірно, перевищує гордість усіх інших станиць. Адже чиновник у своїх власних очах не тільки безіменний виконавець державної влади. Сидячи за своїм письмовим столом, він вважає себе втіленням самої цієї влади. Нехай він лише ставить поштовий штемпель на листи, все одно він істота іншої, вищої породи, ніж решта публіки, подібно до того, як, наприклад, ангели — істоти іншої, вищої породи у порівнянні з простими смертними. На посаді судді, начальника поліції, митника, податкового інспектора чиновник розпоряджається людськими долями набагато ощутимішим чином, ніж саме Провидіння. Усі принизливо йому кланяються, бо в його руках закон все одно що віск. Від корони імператора, яка ніби дещо вінчає й його, він набуває своєї чарівної сили. Чиновник точно знає, що в практичному житті він менше значить і менше умів, ніж будь-який учений, лікар, інженер, навіть коваль і слюсар, які володіють своїм ремеслом. Якщо позбавити його тієї чарівної сили, яку дає йому влада, виявиться, що він не більше ніж кволий деклассований писарик. Але чим ранивіша людська гордість, тим наполегливіше приходиться її захищати. Адже якщо бюрократ потерпить крах, у його особі потерпить крах божественний принцип влади. А цього допустити не можна.»