|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Подорожі по той бік. Жан-Марі Ґюстав Леклезіо
Найбільше на світі нам хочеться подорожувати. Бути то тут, то там, то десь далеко; тому старіння для нас — теж спосіб вирушити в подорож: це майже невідчутна подорож, що здійснюється зі швидкістю найповільнішого равлика або, скажімо, актинії.
Ідеш і йдеш крізь сонячне світло. Воно не тверде, як земля, але й не рідке, як вода. Воно несе тебе на хвилях, хитається під ногами. Воно стає твоєю шкірою, а ти стаєш світлом. Твоє тіло, швидке, сліпуче біле, світиться, наче пронизане електричним струмом. Сонячні зайчики спалахують і гаснуть на твоїй шкірі.
Іноді тебе далеко заносить один-єдиний звук. Зі скрипом і скреготом він захоплює тебе в полярні краї до білих снігових льодовиків під молочне небо. Є звуки холодні, вони вкривають тебе інеєм, але ось секундою пізніше лунає гуркіт двигунів літака, що пролітає, і ти переносишся в ліс, переплетений ліанами, де між листям дуже високо над собою бачиш шматочок прорізаного білою блискавкою чорнильного неба.
У наш час люди люблять поговорити, не обов'язково для того, щоб щось сказати, — просто щоб язиком струшувати повітря.
...коли ти на землі, ти весь час дивишся на когось і завжди хтось дивиться на тебе. Завжди. На тебе дивляться, навіть коли ти спиш. Увесь час фотографують тебе очима, не даючи ні хвилини передишки. Сотні, тисячі очей з усіх боків дивляться на тебе, пильно стежать — від цього можна з'їхати з глузду. Весь час хочеться стиснутися, стати непомітним, сховатися у свою кімнату або в якусь нірку. Тобі просто боляче від усіх цих націлених на тебе поглядів.