|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Рахунок. Ель Кеннеді
– Гей, знаєш «Сутінки»? Він моргає. – Вибач, що? – Ну, «Сутінки». Книжка про вампірів. Бо насторожено вдивляється в моє обличчя. – І що далі? – Знаєш, у Белли якась суперособлива кров, і тому в Едварда завжди стояв, варто було йому опинитися поруч із нею. – Ти зараз знущаєшся з мене? – Як думаєш, таке може бути в реальному житті? Типу феромони й подібна їм нісенітниця. Це всього лиш маячна теорія, яку вигадав один озабочений чувак, щоб виправдати свій потяг до власної матері, чи просто дурня? Можливо, реально існують біологічні причини, через які нас тягне до певних людей? Як у клятих «Сутінках». Едвард же хоче її на біологічному рівні, правильно? – Ти зараз всерйоз аналізуєш «Сутінки»? Боже, саме це я й роблю.
Непросто розлучитися з тим, хто досить довго грав чи не головну роль у твоєму житті. Але ще важче, якщо він відмовляється відпускати тебе.
– Хлопчик був цілком залежний від тебе, – продовжує містер Гейз. – І мені не подобалося, як він дивився на тебе. – А як він дивився на мене? – обережно питає Еллі. – Ніби ти для нього цілий світ. Вона хмуриться. – Хіба це погано? – Неможливо погано. Не можна боготворити когось до такої міри. Це нездорово, Ей-Джей. Якщо все твоє життя обертається навколо чогось — когось — одного, то з чим ти залишишся, коли цей хтось піде з твого життя? Абсолютно ні з чим. – І він знову похмуро повторює: – Це нездорово.
У хокеїстів завжди все гаразд, навіть коли в них з вух тече кров і вони випльовують собі під ноги зламані зуби.
Що найгірше в надії? Що найчастіше вона веде до розчарування.