Родина Таннерів, М'яка обкладинка, російською

«В кінцевому підсумку нашою релігією стала глибока людська порядність. Коли люди сердечні одне до одного, то й до Бога ставляться так само. А Богу, може, нічого іншого й не потрібно? Серце й чуйність можуть разом створити порядність, яка Богу, може, куди милійша за похмуру, фанатичну віру, очевидно, що тривожить Всевишнього, так що Він у кінці кінців не хоче й слухати молитви, що голосно возносяться до небес. На що Йому молитва, вознесена так зухвало й грубо, ніби Він погано чує? Чи не варто представляти Його собі як володаря найтонішого слуху, коли взагалі можна Його собі представити? Приємні йому проповіді й звуки органа, Йому, Невимовному? Що ж, Він, напевно, посміхається, дивлячись на наші все ще сумнівні вирування, й сподівається, що одного дня ми здогадаємося менше Йому дошкуляти».»

«той, хто сам не радіє, не терпить чужої радості»

«Йому здавалося, ніби він потрапив у казку: «Жили-були сніжинки, а оскільки не знайшли собі заняття кращого, полетіли вони вниз, на землю. Багато опинилися в полі й залишилися там, багато впали на дахи й залишилися там, інші ж потрапили на капелюхи й капюшони людей, що поспішали вулицею, й залишалися там, поки їх не струснули, інші слетіли на добру мордашку вірного коня, запрягнутого в возик, й повисли на його довгих віях, а одна сніжинка потрапила в відчинене вікно, але розповідь мовчить про її долю, напевно, там вона й залишилася.»

«Як мені здається, ти надто поспішливий. Тобі доставляє задоволення мчатися до мети на всі опори. Але яка в тому користь? Дозволь кожному дню просто існувати в його спокійній, природній цілісності й більше пишайся тим, що зробив своє життя зручним, як, власне, й подобається в кінцевому підсумку кожній людині. Перед людьми ми зобов'язані вести своє життя легко, порядно й з певною гідністю; адже живемо ми серед достатку тихих, задумливих культурних турбот, які не мають нічого спільного зі злісним, палким пиханням бійців.»