|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
🎧 Дотик до книги
Сад часу. Браян Вілсон Олдіс
Артикул
AI-001100-t
В наявності
Нове
Книжковий сомельє
Погортати
Цитати
...Тімберлейн звик до нелегкої роботи на озері, але не забув урок, засвоєний у Спаркоті: безтурботний спокій не приходить ззовні, а народжується всередині. Щоб чергового разу пригадати про це, Тімберлейну достатньо було відвідати свою улюблену бухту. З неї відкривався вид на величезне кладовище, де майже щодня з'являлася чергова скорботна процесія з труною
...Відчайдушний час випав на нашу долю! Тепер цю землю вже не можна назвати Англією — вона повернулася до Господа. Відтепер тут Його країна, і слава Богу. — Дякуємо Йому велике, що терпить нас, — усміхнувся Піт. — Але тепер-то вже недовго залишилося, га? — Це, мабуть, страшенно наївно, але мені все здається, що Йому без нас буде сумно й тоскно, — сказала Марта.
...— У Христовій Церкві я допомагала старому Торну. Він учена людина, хоча вже трохи не при собі. Так він стверджував, що тепер люди вимирають і їм на зміну прийдуть нові істоти. — Хіба не шотландці? — усміхнувся Сива Борода, згадавши, як Бекі й Томас вірили в навалу шотландців з півночі. — Торн туманно уявляв собі цих істот; він казав, що вони, мабуть, схожі на акул із ногами тигрів. Вони з'являться сотнями — на радість своєму творцеві — і будуть рискати всюди й пожирати маленьких людей, бо це їхня основна їжа. — Мало нам бід з нашим творцем, не вистачало ще зв'язатися з його конкурентом, — зауважив Піт.
...— Бачите в мене на шиї намисто з червоних і зелених намистин? Це я отримав у Моквіглсі. Небагато хто там побував — а мені ось довелося. За намисто я віддав двох молодих оленів; і то, можна сказати, за півціни дісталося. Тільки треба кожні сто років за новим приходити. Інакше одного прекрасного дня розплющиш очі і — фук! — у порох розсиплешся, самі очі залишаться. — А з ними що? — запитала Бекі, намагаючись розгледіти його обличчя в тьмяному сяйві лампи. Норсґрей усміхнувся. — Очі ніколи не вмирають. А ви й не знали, місіс Теффі? Вони ніколи не вмирають. Я бачив, як вони дивляться з кущів уночі. Підморгують і нагадують: ось що станеться, якщо забудеш сходити в Моквіглс. — А де цей Моквіглс? — запитав Сива Борода. — Це я не можу сказати. Очі-то всюди так і дивляться, може, й тут є. Загалом, є таке місце, тільки воно секретне, зрозуміло? І знаходиться в самій гущавині. Палац там — навіть, радше, хмарочос. Тільки вони не живуть на нижніх двадцяти поверхах, там порожньо. Щоб їх знайти, значить, треба прямо на самий верх піднятися.
...Тієї огидної зими Марта й Сива Борода, попри невдоволення Крота, влаштували лекції. Вони розповідали про історію, географію, політику й про уроки, які дає саме життя. Проте всі ці предмети вдалося витягти з небуття лише на дуже короткий час; затія провалилася. До голоду й злиднів додалося щось зловісніше: відчуття того, що на Землі більше немає місця розуму. Хтось вигадав для такого почуття спеціальний вислів: «завіса розуму
800 грн
В наявності
Новий відгук або коментар