|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Слідом за екватором. Семюел Ленггорн Клеменс (Марк Твен)
Щоразу людство повертається до тієї самої вихідної точки. Уже цілий мільйон років ви понуро розмножуєтесь і так само понуро винищуєте одне одного. Навіщо? Жоден мудрець не відповість на моє запитання. Хто витягує для себе користь з усього цього? Тільки жменька знаті та нікчемних самозваних монархів, які зневажають вас і вважатимуть себе оскверненими, якщо ви доторкнетеся до них, і грюкнуть дверима перед вашим носом, якщо ви постукаєте до них. На них ви працюєте, як раби, за них ви воюєте й помираєте (і пишаєтеся цим до того ж замість того, щоб вважати себе зганьбленими). Сама наявність цих людей — удар по вашій гідності, хоч ви й боїтеся це визнати. Вони не більше ніж жебраки, яких ви з милості годуєте, але ці жебраки дивляться на вас, як філантропи на жалюгідних злидарів. Такий філантроп поводиться з вами, як пан зі своїм рабом, і чує у відповідь мову раба, звернену до пана. Ви не втомлюєтеся кланятися їм, хоч у глибині душі — якщо у вас ще збереглася душа — зневажаєте себе за це.
...Хіба ти так і не зрозумів, що, тільки втративши розум, людина може бути щасливою? Поки розум не покине її, вона бачить життя таким, яке воно є, і розуміє, наскільки воно жахливе. Тільки божевільні щасливі, та й то не всі. Щасливий той, хто вообразить себе королем або богом, решта нещасні по-колишньому, все одно як якби вони залишалися при здоровому глузді. Втім, про жодного з вас не можна твердо сказати, що він при здоровому глузді, і я користуюся цим виразом умовно.
Наука зовсім ні до чого простим людям: вона породжує в них невдоволення своєю долею; доля ж їхня уготована господом богом, а бог не любить того, хто ремствує.
Я сказав, що це жахливе звірство. — Ні, це суто людська жорстокість. Ти ображаєш своїми словами звірів. Вони цього не заслуговують.
Кожна людина — це машина для страждання і для радощів. Два механізми з'єднані однією складною системою і діють на основі взаємного зв'язку. Ледве встигне перший механізм зареєструвати радість, другий готує вам біль, нещастя. У більшості людей життя будується так, що горя й радощів припадає порівну. Там, де такої рівноваги немає, переважає нещастя. Щастя — ніколи. Трапляються люди, влаштовані так, що все їхнє життя підпорядковане механізму страждань. Така людина від народження і до самої смерті зовсім не відає щастя. Усе служить для неї джерелом болю, що б вона не робила, приносить їй страждання. Ти, напевно, бачив таких людей? Життя для них — згубний дар. Часом за єдину годину насолоди людина платить роками страждання — так вона влаштована.