Сліпа сова, М'яка обкладинка, російською

«Холоднокровне, не звертаючи ні на що уваги життя перетворює лиці кожної людини на маску, воно стає штучним, зовнішнім, наче в людини кілька облич. Деякі постійно користуються лише однією з цих масок, і вона, природно, поступово брудніє і покривається морщинами. Це економні люди. Інші берегли особливу маску для своїх близьких, інші ж постійно змінюють свої маски, але, вступивши у похилий вік, раптом бачать, що ось це — їхня остання маска, і вона скоро затреться і загине, і тоді виступить з-під останної маски їхнє справжнє обличчя.»

«Страшна прірва лежить між мною й іншими людьми, я зрозумів, що треба мовчати, наскільки це можливо, треба приховувати свої думки, де тільки можна, і якщо тепер я вирішився писати, то лише для того, щоб уявити себе своєю тінню, тією тінню, що зігнулась на стіні, готова поглинути все, що я напишу. Заради неї. Тому що я хочу побачити, чи зможемо ми зрозуміти один одного. Тому що з тих пір, як я порвав усі стосунки з людьми, я хочу краще пізнати самого себе.»

«У житті є муки, що, як проказа, повільно гложуть і їдять душу зсередини. Про ці муки нікому не розповіси: більшість людей вважає такі страждання випадковими або винятковими, рідкісними, а якщо хто й напише про них, чи розповість, то люди відповідно до загальноприйнятих уявлень і власних поглядів сприйматимуть це з насмішкою. Адже людство так і не знайшло ніяких засобів, ніяких ліків від страждань, і єдиний спосіб забутися вбачає у вині й штучному сні, який дають опіум чи інші наркотики. На жаль, дія таких засобів тимчасова, і після деякого полегшення й заспокоєння біль лише посилюється. Але чи можна взагалі пізнати таємницю цих невиразних, необʼяснимих почуттів, цей сутінковий стан, що виявляється між смертю й воскресінням, між сном і пробудженням?»

«Моє життя схоже на сиру колоду, що лежить серед інших колод і розпалилася від інших дров і вугілля. Вона сама не горить, вона лише тліє й чадить від чужого полум'я й диму.»