|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Смерть серця. Елізабет Доротея Коул Бовен
Люди розуміють, що набули якогось досвіду, лише коли він починає повторюватися - а поки не повторюється, його й досвідом-то назвати не можна
Робота - це не те, що ти із себе уявляєш, а те, що ти в неї вкладаєш
Тільки в домі, де людина привчається до самотності, буває така прив'язаність до речей. Стосунки з ними від щоденних поглядів і дотиків переростають у любов, яка перетворюється на біль, коли перестає бути таємницею.
Серце може думати, що йому-то видніше, але почуття знають, що розлука вимарає людей із життя. Друг стає зрадником, віддаляючись – нехай із тугою, нехай неохоче – з нашого простору, і ми, попри всі благання серця, судимо його за всією суворістю. Добровільна відсутність (хоч би якою недобровільною вона була) – це зречення від любові. Спогади іноді стають бездушною повинністю, бо згадуємо ми рівно стільки, скільки можемо витримати. Ми дотримуємося нескладного ритуалу, але відгороджуємося від жахливої пам'яті, яка сильніша за волю. Ми відгороджуємося від кімнат, від обстановки, від предметів, які викликають галюцинації, які змушують почуття схопитися, помчати слідом за привидом. Ми залишаємо тих, хто залишив нас, ми не можемо дозволити собі страждати, ми повинні жити так, як уже виходить. На щастя, почуття не так уже легко перехитрити – точніше, їх не вдається перехитрити надто вже часто. Вони знаходять дорогу назад і слідом за собою виводять нас до того, за що ще можна вхопитися. І у своїй палкій невірності вони не знають жалю.
Усередині всіх нас ховається стурбований чоловічок, який завмирає посеред порожньої кімнати, не знаючи, що робити.