|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
🎧 Дотик до книги
Спостерігач. Ален Роб-Ґріє
Артикул
AI-007523-t
В наявності
Книжковий сомельє
Погортати
Цитати
Площа Префектури – велика, квадратна, з трьох боків оточена аркадами будинків; з четвертого боку її замикає будівля префектури, масивна, претензійна, із завитками й мушлями, але, на щастя, без особливих надмірностей, помірно потворна.
Він дивиться, слухає, відчуває; це постійно оновлюване дотикання створює в ньому легке відчуття спадкоємності: він іде і поступово змотує безперервну лінію власного шляху, але не як низку божевільних і безладних образів, а як єдину стрічку, на якій кожен елемент одразу ж вплітається в тканину, навіть найвипадковіші, навіть ті, що можуть здатися абсурдними, чи загрозливими, чи анахронічними, чи оманливими; усі вони розважливо вишикуються один поруч одного, і полотно розтягується, без жодної прогалини і без жодного перевантаження, з рівномірною швидкістю його кроків. Адже це він просувається вперед; рух належить його власному тілу, а не полотну декорації, що пересувається робітником сцени; він може простежити у своїх кінцівках за грою суглобів, за послідовним напруженням м'язів, він сам регулює частоту і довжину своїх кроків: півсекунди на один крок, півтора кроки на метр, вісімдесят метрів за хвилину. За власною волею йде він до неминучого і досконалого майбутнього. Колись йому надто часто траплялося потрапляти в кола сумніву і безсилля, тепер він іде; він здобув тим самим час свого існування.
У Матіаса не було часу чекати, що буде далі, — якщо припустити, що далі мало щось статися.
…Кроки настільки легкі, що вони не залишають навіть зморшки на поверхні океанів. Сходи в цьому будинку налічують двадцять один щабель, найкоротша відстань між двома точками… поверхня океанів… І раптом прозора вода каламутніє. На підмостках, де все має бути точнісінько як передбачено, ні на йоту правіше чи лівіше, ні секунди неуваги, ні зволікання, ні озирання, актор раптом зупиняється на половині фрази… Він знає роль напам'ять, грає її щодня; але сьогодні не може рухатися далі. Решта персонажів навколо нього завмирають на місці з піднятою рукою або ногою, зігнутою в коліні. Такт, розпочатий музикантами, триває без кінця… Зробити б щось, вимовити хоч що завгодно, якісь слова, яких немає в лібрето… Але й цього вечора розпочата фраза закінчується як їй належить, рука опускається, нога завершує рух. В оркестровій ямі оркестр грає все так само бравурно.
Дрібні крихти, дві корки, шматочок почорнілого дерева: тепер це стало схожим на людське обличчя, з апельсиновою шкіркою замість рота. Райдужні плями мазуту доповнюють химерну клоунську фізіономію, фігуру в ярмарковому тирі. Або це казковий звір: голова, шия, груди, передні лапи, тулуб лева з довгим хвостом і орлині крила. Звір з жадібним виглядом наближається до безформної здобичі, що розлеглася трохи осторонь. Корки і шматок дерева все ще на колишньому місці, але обличчя, що з них склалося, зникло. Ненажерлива потвора — теж. На поверхні води залишилася тільки розпливчаста карта Америки, та й то лише якщо постаратися її побачити. Атлет з ящіркою, попільничка, тютюнниця, свічник… Він виймає руку з кишені і простягає її до першої статуетки — сліпий старий, якого веде дитина. У дзеркалі назустріч руці рухається її відображення. І рука, і відображення на секунду завмирають у нерішучості над мідним свічником. Потім відображення і рука спокійно лягають одне проти одного, на рівній відстані від дзеркала, на край мармурової дошки і на край її відображення. Сліпий з дитиною, мідний свічник, тютюнниця, попільничка, атлет, що вбиває ящірку. Рука знову тягнеться до бронзового сліпого — а відображення руки до відображення сліпого… Дві руки, два сліпих, двоє дітей, два свічники без свічок, дві теракотові тютюнниці, дві попільнички, два красені, дві ящірки…
500 грн
В наявності
Новий відгук або коментар