|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Суперечка про унтера Гришу. Арнольд Цвейг
І в ті дні, коли верховне командування випустило з рук віжки керування армією і багатьом офіцерам довелося зазнати деяких неприємностей через свої погони й китиці на темляках, Вінфріда, мов захисним палем, огороджували слова, сказані в раді солдатських депутатів: — Це той самий ад'ютант, який потиснув тоді руку росіянинові! — Слова ці повертали до належної пошани навіть найзухваліших рекрутів із навчальних таборів.
У закривавленому мозку в цю мить ще жило те, що може бути названо життям, але ніхто цього не помітив: людина вмирає набагато повільніше, ніж думають.
На снігу лежав Григорій Ілліч Папроткін, Бюшев, він усміхався. Його обличчя, м'язи виражали таку радість, якої він сам уже давно не відчував. Тільки очі під хусткою кричали, вони страшенно вилізли з орбіт від внутрішнього смертельного задухи, коли кров з артерій і вен заповнила легені, гостроконечна куля пробила людині серце, а між ребрами на спині відкрилися маленькі гострі отвори…
— Що, старий, викинули коника? — сказав, сплюнувши, машиніст кочегарові. — Знай наших! І злобно-веселі, вимазані сажею й мастилом, вони позирають один на одного. — Державі ця перевитрата палива обійдеться в сімдесят марок збитку, та, крім того, ще в дві хвилини запізнення. А з кожним снарядом держава шпурляє в повітря кілька сот марок. Ну-бо, старий, підрахуй збитки!