|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Тінь ката. Джин Родман Вулф
Те, що ми здатні бути лише тими, ким ми є, назавжди залишається нашим невідкупним гріхом.
Відтоді як я вийшов із хлоп’ячого віку, мене ніколи не називали боягузом, і багато хто віддавав належне моїй хоробрості. Я без вагань виконував обов’язок служіння нашій гільдії, бився віч-на-віч і брав участь у масових битвах, видирався на неприступні гірські вершини, кілька разів мало не потонув. Але я певен – різниця між тими, кого називають хоробрецями, і тими, на кому поставлено тавро боягузтва, полягає лише в тому, що останні відчувають страх заздалегідь, перед небезпекою, а перші – після. Очевидно, ніхто не може відчувати страху безпосередньо в хвилини великої й невідворотної небезпеки: розум надто зосереджений на діях, необхідних, щоб зустріти її або уникнути. Таким чином, боягуз є боягузом, оскільки усвідомлює свій страх надто рано. Люди, яких вважають боязкими, можуть вражати своєю хоробрістю, якщо не попередити їх про небезпеку заздалегідь.
Ось ми вважаємо, ніби символи створені нами, людьми. Насправді ж це символи створюють нас: що, як не їхні жорсткі рамки, визначає наші риси?
Здається, я вже говорив про те, як час перетворює брехню на істину?
Так, хід їхніх думок важко простежити, але це зовсім не свідчить про їхню кмітливість або ж глибину розуму.