|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Три миті вибуху. Чайна Том М'євіль
Але нам було всього по одинадцять років, і ми були безсмертні.
Чи вірю я сам? Зазвичай я намагаюся не забивати собі голову всяким теологічним мотлохом. Та віра — вона ж не тільки в тому, що в нас на плечах, вона в усьому тілі. Кожен із нас — живе втілення віри й догматів, яких дотримувалися і наші батьки, і всі, хто жив до нас. Тільки одні втілюють їх приховано, інші — явно. <...> Усі ми — живі заповіді.
Мить, коли людина бачить те, що не призначене для її очей, перетворює її на соляний стовп.
Метаморфоза гусениці — це смерть. Під панциром лялечки плоть колишньої живої істоти розкладається повністю, наче облита кислотою. Одні очі не трансформуються в інші, і ротовий отвір не стає новим ротом. Перетворення починається з перетворення тіла на слиз, такий само безформний, як солоний слимак, а вже потім ця рідка nihil самоорганізується в цілком нову живу істоту. Тож панцир лялечки — це не утроба, де одне трансформується в інше, а камера тортур, що служить водночас і місцем народження — і тому ставиться до матерії ощадливо.
Той, хто не вміє ненавидіти, не може ні любити, ні сподіватися, ні відчаювати по-справжньому. І не з якогось фетишистського прагнення до симетрії, а просто тому, що матерія — це передусім крайнощі.