|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
У шкурі лева. Майкл Ондатже
Співчуття надто багато прощає. Ти здатний пробачити найгіршого з людей. Ти пробачиш його, і все залишиться як раніше.
Поки падав, згадає він пізніше, він відчув простягнуту до нього руку жінки, яка хоче дізнатися його ім'я.
Йому не треба бачити конкретні предмети, у нього в голові карта цього простору, йому відома розташування опор мосту, ширина прольотів у секундах руху — центральний прольот мосту двісті вісімдесят один фут і шість дюймів, два бічні прольоти по двісті сорок футів і два крайні прольоти по сто п'ятдесят вісім. Він прослизає в отвори на нижньому настилі мосту й піднімається по канату вгору. Він точно знає, на якій висоті над річкою зараз перебуває, знає довжину канатів, знає, скільки секунд він може перебувати у вільному падінні. Йому не важливо, день зараз чи ніч, він міг би працювати із зав'язаними очима. Чорний простір — це час. Розгойдавшись, він через три секунди витягує ноги, щоб приземлитися на краю іншої бетонної опори. Він точно знає, де перебуває, наче він крапля ртуті, що котиться по карті.
— Як ти, Патрику? Пролунав нервовий сміх, який вона любила. — На межі, як завжди. — Там і залишайся.
Вони їдуть чотири години до Мармори під шістьма зорями й місяцем. І весь цей час вона не спить, щоб скласти йому компанію.