Удольфські таємниці, Тверда палітурка, російською

«Хто обдарований від природи тонкою чутливістю, той повинен з раннього віку вчитися розуміти, що це небезпечна якість; вона схильна перебільшувати й горе, й радість. А так як упродовж нашого життя гірості випадають частіше, ніж радісні подіï, і так як у нас сприйнятливість до зла гострша від сприйнятливості до добра, то ми стаємо жертвами наших почуттів, якщо тільки не вміємо мало-мальськи володіти ними. Я знаю, ти скажеш мені (ти ще молода, моя Емілія!), що готова краще постраждати ще раз, ніж відмовитися від того утонченого щастя, яке відчуваєш у деякі хвилини; але коли твоя душа буде виснажена довгими невдачами долі, ти будеш рада відпочити й зрозумієш свою оману: ти переконаєшся, що примара щастя змінилася його істинною суттю. Бо щастя народжується в стані спокою, а не в бурі, щастя за своєю природою спокійне й монотонне й однаково не може існувати ні в серці, що живе дрібницями, ні в серці мертвому для почуття. Ти бачиш, любо, що хоча я попереджаю тебе проти небезпек надмірної чутливості, проте я не стоїм за апатією. У твоєму віці, я б сказав, що це порок ще більш ненависний, ніж омани чутливості, й повторюю це тепер. Це порок, тому що веде до позитивного зла. Особливо в твої лета апатія, можливо, не краща за дурно керовану чутливість, яка також могла б бути названа пороком.»

«— ...При цьому Людовіко прикладав палець до губ, мовляв: «Тут творить щось незвичайне, але про це треба триматися язиком за зубами, Аннето!» Ось я й тримаюся язиком за зубами, панно, і щойно прийшла сюди розповісти вам.»

«Дай Боже, щоб ця повість принесла часть користі, показавши читачеві, що хоч люди порочні іноді можуть доставити горе добрим, проте влада їх непрочна, миговинна й покарання неминуче, й що невинність, хоч би й страждала від гніту несправедливості, але врешті-решт завжди торжествує над нещастям!»

«Остерігайся, душо моя, молю тебе, самозаспокоєння, яке погубило спокій стількох людей: остерігайся схильності рисуватися своєю чутливістю. Якщо ти піддашся цьому марнославству, твоє щастя погублене. Не забувай також, що апатія далека від чесноти. Пам'ятай, що найменше добро, істинно корисна справа — вище всякої абстрактної сентиментальності. Чутливість є ганьбою, а не прикрасою, якщо вона не веде до добрих діл. Скупий, що вважає себе гідним поваги тому лише, що він володіє багатством, і таким чином помилково приймає засоби для творення добра за дійсне здійснення доброго діла — достойний осуду не більше за того, кому дарована лише чутливість, а не діяльна чеснота. Ти, ймовірно, помітила, що деякі люди до такої міри услаждаються такою приторною чутливістю, що вони відвертаються від нещасних і, тому що на їхні страждання важко дивитись, не роблять навіть спроб полегшити їхню долю. Як президне таке людинолюбство, яке задовольняється жалістю, коли потрібна діяльна допомога!»