Ворота, М'яка обкладинка, російською

«Істинний шлях — поруч, а шукають його де-небудь далеко. Адже він перед очима кожного, та його не помічають.»

«Соске й О-Йене жили надзвичайно дружно, ні разу за шість років не відчувши один до одного неприязні, ні разу серйозно не посваривши. Дні проводили в повній самоті, ні з ким не спілкуючись, якщо не рахувати, наприклад, мануфактурника чи торговця рисом, без яких ніяк не можна було обійтися. Вони просто ні в кому не нуждались, цілком задовільняючись товариством один одного, ніби перебували не в місті, а в далекій гірській пустелі. Та й інакше, власне, не могло й бути. Відмежувавши себе від зовнішнього, складного й неспокійного світу з усіма його виявами, О-Йене й Соске втратили можливість користуватися благами цивілізованої людини. Не тяжіючи один на одного, не відчуваючи нудьги, вони водночас не могли не помічати скудості власного існування, такого бідного на події й враження, і, зрозуміло, смутно відчували невдоволення від того, що один день був схожий на інший, як дві краплі води. Але не вони презирали суспільство, суспільство відвернулось від них ще на самому початку їхнього спільного життя, і, позбавлені простору, вони мимоволі замкнулися в собі, цілком віддавшись почуттю, що їх пов'язувало, яке з дня на день ставало все глибшим, все міцнішим. За ці прожиті з далека від людей довгі роки вони до кінця пізнали один одного, їхні душі ніби зліпилися в одне, і іншого існування вони вже собі не уявляли. Ці двоє людських істот нравственно відчували себе єдиним живим організмом, у якому щільно переплелися найтонші нервові волокна, що становили їхнє духовне «я». Вони з'єдналися в одне ціле, як дві краплі жиру в посудині з водою, витиснуті на поверхню, і не було сили, здатної їх розрізнити.»

«Взаємній симпатії й дружеським почуттям, таким рідко трапляються серед подружжя, супутствувала повна апатія, що не перешкоджала, однак, їм відчувати себе щасливими. Для їхнього кохання ця апатія була ніби чарівною пелюсткою, що приховала весь решта світ. Зате вони могли не боятися, що по їхнім нервам пройдеться щітка для миття посуду. Словом, їхня прив'язаність росла в міру того, як вони дедалі далі відходили від суспільства.»

«Їхня невмінна узгода була й справді гідна подиву, та самі вони її ніби не помічали, хоча то й дило заглядали в своє власне серце, щоб переконатися в щирості своїх спонук. Тоді перед кожним з них ставав весь довгий тернистий шлях аж до сьогодення від того моменту, коли вони вирішили одружитися, й обидва вони в тремтінні схиляли голову в очікуванні відплати. Але, сповнені вдячності за ниспослане щастя, вони все ж таки не забували кадити богу кохання, покірно приймаючи удари биця, жорстокі й водночас солодкі.»

«– Дивовижна річ ці ієрогліфи! – Чому дивовижна? – Сам подумай. У будь-якому ієрогліфі, навіть найпростішому, можна заплутатися...»

«Читання — річ шкідлива. По правді кажучи, ніщо так не перешкоджає самовдосконаленню, як книги. Читаю я, припустимо, якусь святу книгу й раптом натрапляю на місце, що перевищує моє розуміння. Починаю будувати припущення, і поступово це входить у звичку. А при самоспостереженні, скажу я вам, така звичка вельми небезпечна. Розмірковуєш, і раптом починає здаватися, що зараз постигнеш щось, покищо невповнимане для тебе, що от-от настане довгоочікуване просвітління, а в результаті потрапляєш у глухий кут. Тож рекомендую вам остерігатися книг. Але якщо вже дуже захочеться, прочитайте тоді щось простіше. Це, принаймні, зміцнює дух та дає бадьорість, хоч із пізнанням істини не має нічого спільного.»