Восени. Пішки, М'яка обкладинка, російською

«Хто привик числитися в привілейованому стані хоча б і найничтожнішим його членом і дивитися на чернь зверху вниз, тому гірко приходиться раптом опинитися серед відкинутих.»

«Але людину найтруднше зробити щасливою, коли вона заплуталася у своїх світоглядах.»

«Бадьоро крокуючи дорогою пустинною, я раптом подумав, що я, по суті, всі свої шляхи пройшов самотою. Не самі лише прогулянки – усі кроки мого життя. Були, правда, і друзі, і рідні, і добрі знайомі, і любовні захоплення, але ніколи вони не обіймали, не наповнювали цілком мого існування і ніколи не захоплювали мене на стежки, які я сам собі не намічав. Можливо, звичайно, що кожній людині призначена межа її руху, як м'ячу, кинутому чиєюсь рукою, і вона слідує намічену для неї лінію й уявляє, що підкоряє собі долю або, принаймні, хитрує з нею. У всякому разі, «доля» лежить у нас, а не поза нами, і цим самим поверхня життя, те, що доступне оку, набуває деякої малозначущості, чогось дотепно-іграшкового, і споглядання її може все життя займати й тішити уважного спостерігача. То, до чого люди ставляться дуже серйозно, те, що вважають чи не трагічним, часто виявляється дурістю. І ті самі люди, що падають ниць перед обличчям трагічного, страждають і гинуть від речей, на які ніколи не звертали уваги.»

«Дилетантів від природи, з яких складається, мабуть, значна частина людства, можна б назвати карикатурами на свободу волі. Відхилившись від природного свого шляху, чужі почуття необхідності, не маючи основної здібності кожної самобутної людини слухати голос власної душі, вони живуть порожною, безґрунтовною life у мнимій свободі.»

«Оскільки нічого свого у них немає, то їхній уділ – наслідування, і дивакувато, безрозумно, як мавпи, роблять вони те, що інші роблять за внутрішньою схильністю або необхідністю.»