|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Вулиця Янгола. Джон Бойнтон Прістлі
...ніщо так легко не знищує прокляття вавилонського змішання мов, як їжа й випивка в дружній, веселій компанії.
Він жив в епоху зневіри, а віри в себе в нього не було. З його світу були вигнані боги, але не вигнані демони.
Нікому з нас не дають можливості робити в житті якусь справжню, важливу справу. Ми займаємося дурною, дрібною, механічною роботою. Якби ми були чоловіками, ми б робили щось справжнє. А жінці хіба дадуть дорогу? Тільки теревенять різні дурниці про жіноче рівноправ'я. А насправді чоловіки чудово знають, кому дістаються всі гарні місця. І ми теж це знаємо.
Запізнілі гості бувають двох категорій: ті, що каються, і ті, що не каються. Перші влітають усі в поту, розсипаючись у вибаченнях, лепечуть щось про туман, допотопні таксі й безтолкових шоферів. Другі входять поважно і, побачивши, що всі гості вже зібралися, набувають дещо ображеного вигляду й піднятими бровами виражають несхвалення людям, які не знають, на котру годину вони запросили гостей.
У нашій справі все так само, як у житті людському… Набивка… Ви подумайте, містере Голспі… Вона служить для того, щоб меблі виглядали краще, ніж вони є насправді. Це свого роду підробка. Але всі про це знають, тут немає обману. І в житті те саме. Мені це часто спадає на думку, коли я буваю в товаристві. Знаєте, кожен намагається запевнити інших, що він увесь зі справжнього червоного дерева або горіха… — А більшість — просто мотлох під фанерою! — весело вигукнув містер Голспі.