Записки про Ґалльську війну, М'яка обкладинка, російською

«Помиляються ті, які сподіваються на війні лише на самі успіхи.»

«Помиляються ті, які сподіваються на війні лише на самі успіхи. (Верцингеторіг)»

«Нрави германців...»

«Ні в кого з них немає визначених земельних ділянок і взагалі земельної власності; але влади й князі кожного року наділяють землею, у якій мірі й де знайдуть потрібним, роди та об'єднані союзи родичів, а через рік примушують їх переходити на інше місце. Цей порядок вони пояснюють різними міркуваннями, саме — щоб у захопленні осілим життям люди не променяли інтересу до війни на заняття землеробством, щоб вони не прагнули до набуття великих маєтків і щоб люди сильні не виганяли б слабих із їхніх володінь; щоб люди не надто міцно будувалися із страху перед холодами й спекою; щоб не пробуджувалася в них жадність до грошей, через яку виникають партії й розбрати; нарешті, це найкращий засіб керувати народом шляхом зміцнення в ньому задоволення, оскільки кожен бачить, що у майновому відношенні він не поступається людям найсильнішим.»

«Друїди звичайно не беруть участі у війні й не платять податків нарівні з іншими [вони взагалі вільні від військової служби й від усіх інших повинностей]. Завдяки таким привілеям багато хто частково сам поступає до них на навчання, частково їх посилають батьки й родичі. Там, кажуть, вони вчать напам'ять безліч віршів, і тому деякі залишаються в школі друїдів по двадцять років. Вони вважають навіть гріхом записувати ці вірші, тоді як майже у всіх інших випадках, саме у громадських і приватних записах, вони користуються грецькою азбукою. Мені здається, такий порядок у них запроваджено з двох причин: друїди не бажають, щоб їхнього учення робилося загальнодоступним, і щоб їхні вихованці, надто покладаючись на запис, звертали менше уваги на зміцнення пам'яті; та й справді з багатьма людьми буває, що вони, знаходячи собі опору в записі, з меншою старанністю вчать напам'ять і запам'ятовують прочитане. Найбільше старанню докладають друїди зміцненню переконання в безсмертності душі: душа, за їхнім учинням, переходить по смерті одного тіла в інше; вони думають, що ця віра усуває страх смерті й тим самим збуджує храбрість. Крім того, вони багато розповідають своїм молодим учням про небесні тіла й їхній рух, про величину світу й землі, про природу й про могутність та владу безсмертних богів.»