|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Затемнення. Вільям Джон Бенвілл
До того я ніколи не бачив такої чистоти рухів. Усі її дії — розчісування волосся, натягування трусиків, застібання бюстгальтера — відзначалися такою вивіреністю, що їх уже не назвеш звичайною спритністю. Це було мистецтво, водночас примітивне й витончене. Нічого зайвого: жодного руху руки чи плеча, нічого напоказ. Сама того не знаючи, зайнята лише собою, вона у своїй убогій кімнатці досягала апофеозу граційності. Природна статечна краса її рухів була — і це ранило моє акторське самолюбство — недосяжна. Проведи я все життя на репетиціях, то й тоді б не досяг несвідомої витонченості найпростіших жестів цієї дівчини. Звісно ж, річ у тім, що вона не замислювалася над своїми діями.
Я поміркував про слова. Сентиментальність: необґрунтовані емоції. Ностальгія: туга за тим, чого ніколи не було.
Я жадав повністю перевтілитися, не менше — перетворити себе на нове, чудове й сяюче створіння. Але таке неможливе. Таке доступне лише Богові — Богові або маріонетці.
Улюбленими жертвами були бездомні волоцюги й пиячки, неминучі супутники будь-якого процвітаючого суспільства.
Вечорами, без сил упавши на диван, згадую, як минув одноманітний день, і намагаюся зрозуміти, від чого так утомився. Я спокійний, можна так сказати; хоча правильніше назвати це заціпенінням. Мої ночі тривають довго, дванадцять, чотирнадцять годин неспокійної дрімоти й сновидінь, я прокидаюся виснаженим, мене викидає в ранок, наче потерпілого корабельну аварію на берег.