|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Життя після Бога. Дуглас Коупленд
я завжди вважав, що дощ заспокоює й зцілює – як ковдра, як дружня ласка. Якщо випаде цілий день, щоб не йшов дощ або принаймні на обрії не з'явилася пара хмарин, сонячне світло перенасичує мене інформацією, і я тужу за життєдайним, затишним даром води, що падає з неба.
Поки ти молодий, тобі завжди здається, що життя ще не почалося, що «життя» заплановане на наступний тиждень, наступний місяць, наступний рік, після канікул — колись. Але раптом ти розумієш, що вже не молодий, а заплановане життя так і не настало.
Іноді просто страшно, скільки моїх думок спрямовано на те, щоб зібратися з силами, перш ніж провести ніч у кімнаті самому.
Я був сповнений любові – тільки ніхто в ній тоді не потребував. Мені здавалося, що я знаходжу втіху в самотності, але якщо чесно, то я з кожним днем набував вигляду все більш законченого нещасника.
А потім мені стало сумно, бо я зрозумів, що варто людині раз певним чином зламатися, і її вже не випрямиш, не склеїш, і це одна з тих речей, про які ніхто не скаже вам, поки ви молоді, і яка ніколи не перестане дивувати вас, поки ви дорослішаєте й бачите, як люди навколо ламаються один за одним. І ви замислюєтесь: колись настане ваша черга чи це вже сталося.