|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Золоте рандеву. Алістер Стюарт Маклін
Якщо хтось хоче опинитися поза підозрою, він має надягти на себе личину людини, яка справді поза підозрою.
Матерому злочинцеві нема чого побоюватися великих промахів. Він їх ніколи не припускається.
Якийсь шанс на невдачу все-таки кращий, ніж гарантія на неї.
— Я не продаюся, принаймні не за ці двісті п'ятдесят фунтів.
З'явився доктор Марстон. Ні біганини, ні навіть поспіху від нього очікувати не доводилося: це був неквапливий, розмірений чоловік із неквапливою, розміреною ходою. Чудова сива шевелюра, акуратно підстрижені сиві вуса, гладке обличчя без зморшок, на диво для його поважного віку, спокійні, уважні, ясні блакитні очі, що зазирали вам просто в душу. Кожному інстинктивно ставало ясно: ось лікар, якому можна цілковито довіритися. Чергове свідчення того, що інстинкти — річ небезпечна, і найкраще завжди їх слухати… і чинити навпаки. Визнаю, що вже перший погляд на цього ескулапа приносив пацієнтові полегшення — тут усе добре. Гірше могло вийти далі: піддатися чарівності й вручити йому в руки своє життя. Смію запевнити, що шанс не отримати його назад був вельми реальним. Ці проникливі очі не зазирали під обкладинку «Ланцета», повз них пройшли всі новинки медицини, починаючи з довоєнних років. Та й не потрібно їм це було. Їхній власник і лорд Декстер разом ходили до школи, виховувалися в закритому інтернаті, навчалися в університеті. Доки рука його тримала стетоскоп, про роботу доктор Марстон міг не турбуватися.