Дев'яносто років по тому, М'яка обкладинка, російською

«Дивні люди ці англійці. Про них багато всяких історій розповідають. Так, кажуть, один англієць півстоліття лежав у ліжку й плював у стелю, тренуючись бити в одну точку. Інший, кажуть, любив їсти біфштекси в човні й так пів року катався туди-сюди через Темзу, тільки щоб наїстися вволю біфштексів. Ще один, знов же англієць, побачив у вікні сусіднього дому, що людина хоче покінчити з собою: приставила пістолет до грудей, потім забрала, боїться спустити курок. Той англієць прибіг до нього й питає: «Що ти робиш?» – «Я, – каже, – хочу застрелитися, але не можу!» – «Дай сюда пістолет! Хто ж так стріляється! Ось як треба!» – вигукнув англієць й вистрелив собі в грудь. Ще про одного розповідають, що він кілька років їздив по залізниці спеціально, щоб із ним трапилася якась катастрофа: котел щоб лопнув або поїзди зіткнулися. І так далі й тому подібне. Ось приблизно такі дивацтва в них бувають, у цих англійців.»

«Гуляли того дня до темна. Назавтра вранці сиділи в селищній корчмі Млађен Скакавац і Петрич Голяк. Було ще кілька людей із селища. Перед Млађеном і Петричем пляшка ракії, а вони не п'ють. – Давай, Млађене, – пропонує Петрич, – глотни трохи, а я допию. – Ох, братцю, не можу, – відповідає Млађен. – Перепилися ми вчора у Мати, прямо голова болить.»

«– Він, значить, не їсть, не п'є, – продовжує Станко Джанабет, – тільки читає!»

«– Так-таки читає? – запитав старовіст Живко. – Це все чортів штучки, – відповів Станко Джанабет, – читає, та як! Не минуло й двох тижнів, як народився, а вже школу закінчив. Він і в семінарію пішов… Ось наші ямщики, що їздили в Белград близько дня Святого Савина, клянуться й божаться, що бачили його в Белграді. Прийшов у семінарію з сумочкою через плече. По всій семінарії гаміш піднявся, коли він з'явився у дверей. Він відразу сів серед студентів і взявся читати краще за будь-якого богослова, краще за своїх учителів. Все дивилися й дивувалися, все слухали, як читає…»