Кіппс, М'яка обкладинка, російською

«Тепер минулі радощі пішли безповоротно – може, вся справа в цьому? Щось сталося зі світом: немовби погасили лампу – і вже ніколи не буде світло, як раніше.»

«Я сміявся й сміюся над цими двома людьми; я хотів, щоб і ви посміялися... Але крізь тьму я бачу душі моїх Кіппсів; для мене вони обоє - тремтячі рожеві грудочки живої плоті, маленькі живі твари, погано вигодовані, хворобливі, невіглаські діти - діти, яким боляче, зіпсовані, заплутані в нашій розрусі; діти, які страждають - і не можуть зрозуміти, чому страждають. І над ними занесена коготиста лапа Чудовиська!»

«Як дурні малі трагедії цих жалюгідних, обмежених людиськ! Я думаю про те, які нещасні лежать вони тепер в темряві, і поглядом проникаю крізь завісу ночі. Дивіться й ви разом зі мною. Над ними, над самими їхніми головами нависло Чудовиське, важке, тупе Чудовиське, точно гігантський незграбний грифон, точно лабіринтодонт із Кришталевого палацу, точно Сич, точно свинцева богиня з Данснеди, точно якийсь розжиревший, самовдоволений лакей, точно високомірство, точно дармідійство, точно все те, що затьмарює людське життя, все те, що є в ньому темного й поганого. Це так звана здоровий глузд, це невігласькість, це безсердечність, це сила, що править на нашій землі, - тупість. Тінь її нависла над життям моїх Кіппсів. Шелфорд і його система учництва, Гастингзька «академія», вірування й переконання Сича, старих дядька й тітки - все те, що зробило Кіппса таким, яким він є, - все це частинка тіні того Чудовиська. Якби не це Чудовиське, вони могли б і не заплутатися серед дивовижних уявлень і не ранили б один одного так болючо; якби не воно, живі паростки, що стільки обіцяють у дитинстві й юності, могли б принести щасливіші плоди; в них могла б пробудитися думка й влитися в річку людського розуму, бадьорий сонячний промінь друкованого слова проник би в їхні душі; життя їхнє не було б, як тепер, позбавлене розуміння краси, яку пізнали ми, щасливці: нам дано видіння чаші святого Грааля, що навіки робить життя прекрасним.»

«Людина — тварина стадна, саме стадна (а не рак-самітник), і ніякими грошима їй не відкупитися від свого часу, все одно як не вилізти з власної шкури.»