|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
🎧 Дотик до книги
Листи до Феліції. Франц Кафка
Артикул
AI-000460-t
В наявності
Нове
Книжковий сомельє
Погортати
Цитати
Якщо не вдається зійтися ближче, люди розходяться далі.
1. я ніколи не чекаю й відповідної пунктуальності від адресата; навіть очікуючи листа-відповіді день у день із дедалі більшим нетерпінням, я зовсім не засмучуюся, коли листа немає, коли ж він нарешті приходить, я, буває, навіть лякаюся. 2. немає нічого сумнішого, ніж лист, надісланий за неточною адресою, це вже й не лист зовсім, а радше зітхання. 3. якби мені довелося відповідати на надісланий вами опис вашого нинішнього життя-буття тією самою монетою, мені довелося б сказати, що життя моє щонайменше наполовину складалося з очікування вашого листа. 4. іноді, усвідомлюючи це своє безсилля, – правда, таке буває лише вночі, – я готовий усе кинути й ніколи більше не писати, бо краще вже померти від ненаписаного, ніж від писанини. 5. здається, я знову хотів підписатися «твій»? немає нічого брехливішого за такий підпис. ні, свій і вічно лише собі відданий, ось хто я такий і з таким собою маю намагатися зжитися. 6. не турбуйся, я не зателефоную за жодних обставин, я ніколи не телефоную, я терпіти не можу телефонувати. 7. плач мене особливо лякає. сам я плакати не вмію. тому плач інших людей видається мені незбагненним і невідомим явищем природи. 8. я стою в тебе на шляху, я тобі заважаю, і колись мені доведеться відійти вбік, а вже рано чи пізно – це залежатиме лише від міри мого егоїзму. і мені здається, я ніколи не зможу зробити це відкрито, по-чоловічому, я вічно думатиму лише про себе, ніколи я не зможу, як вимагав би того обов'язок чоловіка, змовчати, приховати від тебе ту правду, що вважатиму себе втраченим назавжди, якщо втрачу тебе. 9. вдала фотографія – це лише така, яка показує тебе таким, яким ти хочеш виглядати, якщо вже в житті тобі це не вдалося. 10. коли лист твій приходить зранку, як сьогодні, то весь день від самого початку належить тобі. 11. природа бере своє, тут уже нічого не вдієш, що більше пізнавав я тебе, то сильніше кохав, що більше ти мене пізнавала, то нестерпнішим я тобі ставав. 12. якби я спав стільки, скільки думав про тебе, то напевно б виспався. 13. це диво, про яке не серед людей треба міркувати, а лише Бога за нього дякувати. 14. уже півтора року ми біжимо одне одному назустріч і після першого місяця, здавалося, ось-ось зіткнемося в обіймах. а тепер, коли минуло стільки часу й ми вже стільки біжимо – ми все ще такі далекі. 15. ти належиш мені, я зробив тебе своєю, і в жодній казці немає жінки, за яку боролися б довше й відчайдушніше, ніж я боровся за тебе із самим собою. так було від самого початку, так повторювалося знову і знову, і так, видно, буде завжди. 16. «бути щасливим у нещасті», що ж одночасно означає і «бути нещасливим у щасті».
Мені огидна розмова. Що б я не сказав – усе мені здається не так. У моїх очах усе мною сказане з вини самої лише усної мови позбавляється серйозності й нагальності. На мій погляд, воно просто й не може бути інакше, тому що на усну мову безперервно впливають тисячі зовнішніх обставин і тисячі зовнішніх перешкод. Тому я й мовчазний – не лише вимушено, а й за переконанням. Лише лист видається мені належною формою висловлювання й залишиться нею й надалі, навіть коли ми будемо разом.
Я не можу жити з людьми, я неминуче ненавиджу всіх своїх родичів – не тому, що це родичі, і не тому, припустімо, що вони погані люди, не тому, що я не найкращої думки про них (даремно Ти вважаєш, що «страшна боязкість» від подібних думок позбавляє, зовсім ні), – а просто тому, що це люди, які живуть до мене найближче за всіх. А саме спільного життя з людьми я й не можу витримувати, у мене майже немає сил сприймати його навіть як неминуче нещастя. За байдужого стороннього спостереження всі люди мене тішать, але радість ця не настільки велика, щоб я – якби тільки здоров'я дозволило – не волів куди щасливіше жити в пустелі, у лісі, на острові, ніж тулитися тут, між спальнею й вітальнею моїх батьків.
700 грн
В наявності
Новий відгук або коментар