|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Ніч вогню. Ерік-Емманюель Шмітт
На землі вистачає приводів зачаровуватися, ось тільки зачарованих мало.
Помалу я звикав до радості. Бо таким був результат моєї містичної ночі: блаженство. Я розмірковував про роки, які присвятив філософії. Під впливом Гайдеґґера вони розвинули в мені тугу, цей корінний струс, на думку сучасних мислителів, саму суть свідомості, ту саму тугу, що пронизала мене першого вечора в пустелі. Туга ця, однак, віддаливши мене від світу, не дарувала мені зустрічі з Богом. Навпаки, вона прирекла мене на ще більшу самотність і зарозумілість, бо я сприймав себе єдиним мислячим серед немислячого світу. На відміну від туги радість повернула мене у світ і дарувала зустріч із Богом. Радість привела до смирення. Завдяки їй я не почувався більше самотнім, чужим, а запліднений, з'єднаний. Сила, Що Тримала Все, кипіла й у мені, я втілював одну з її тимчасових ланок. Якщо туга зробила мене надто великим, то радість повернула до вірних пропорцій: я не великий сам по собі, а великий величчю, що влилося в мене. Безкінечність стала суттю мого скінченного розуму, як посудина — вмістилище моєї душі.
Моя країна? Пустеля — моя країна, бо це край громадян світу. Це край справжніх людей, що звільнилися від пут
Я готовий до невпинної боротьби. Для мене перемога в бою, а не в його результаті. Не втрачаючи мети, я втрачаю ілюзію виграшу.
У Європі інтелектуали терплять віру, але зневажають її. Релігія вважається пережитком минулого. Вірити — значить бути допотопним; заперечувати — стати сучасним».