|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Обложене місто. Хая Пінхасівна Ліспектор (Кларис Ліспектор)
Потрібне велике терпіння, щоб будувати й руйнувати, і будувати знову, і знати, що можеш умерти якраз того дня, коли зруйнувала з метою звести.
Червоні троянди на шпалерах були поза межами дзеркала, гори троянд, що у своїй нерухомості наступали на неї.
...вона з огидою глянула на ці речі, зроблені з самих речей, фальшиво домашні, курочки, що клюють з ваших рук, вас не впізнаючи, — усього лиш речі, позичені в інших речей, а ті інші — у третіх. Пригнітившись на полицях або байдуже прилипнувши до підлоги й до стелі — байдужі й пихаті, як півень. Бо все, що було створене, було водночас спущене з ланцюга.
Неприступне місто було останнім досвідом. Пройшовши крізь нього, залишалося тільки вмерти — це й було завоювання.
У якісь факти вона вірила, в інші — ні. Не вірила, що хмари складаються зі згущених парів: навіщо так? Он же вони, хмари. До поетичних зворотів ставилася негативно. Любила, коли розповідають як воно є насправді, розставляючи все по своїх місцях. Це вона завжди обожнювала — вона-то, кому, щоб вивчити місцевість, так і хотілося пролетіти над нею птахом, найлегший був би для неї шлях. Їй подобалося зупинитися на суті речей: весела усмішка весела, просторе місто просторе, гарне обличчя гарне — так доводила вона собі правоту свого погляду на речі. Іноді вона досягала ще досконалішого погляду: місто, ось яке воно, місто. Але грубому її розуму бракувало поки вищої тонкості, щоб побачити й назвати просто: місто.